Світ театру невпинно вражає глядачів найбільш небувалими та несамовитими драмами та сценами з життя. Але життя створює драматичні історії, які й не снилися великим драматургам. В історії Брукліну є одна така історія – пожежа у Бруклінському театрі. Її драматизм полягає не лише у кількості жертв, а й у не виправній шкоді для театрального світу.
Пожежа сталася 5 грудня 1876 року і забрала майже три сотні життів. Бруклінська пожежа увійшла до трійки найжахливіших пожеж у театрах у Сполучених Штатах Америки. Більше на нашому сайті brooklyn-trend.com.
Зовнішній вигляд
Розташовувався театр на розі Вашингтон – стріт і Джонсон – стріт. На північ від бруклінської ратуші. Для тих часів театр був величезний. Його зали вміщали до півтори тисячі глядачів. А сама будівля театру привертала увагу перехожих мансардним дахом. Двері для глядачів театр відчинив у 1871 році. Преса на той час неодноразово називала Бруклінський театр головним театром боро.
Театром довго керувала подружня пара Сара та Фредерік Б. Конвей. У подружжя Конвей був багатий досвід управління театрами. І під їхнім керівництвом Бруклінський театр процвітав. Потім до керма стали їхні діти. Під їх керівництвом театр занепав.
У свої найкращі роки Бруклінський театр був центром театрального життя не лише боро, а й усього Нью-Йорка. Його розміщення неподалік Фултон-стріт і поромів Манхеттену робило його доступним будь-якому ньюйоркцю. Сцена театру славилася як іменитими відвідувачами, так і знаменитими акторами. П’єси світових авторів адаптувалися під американського глядача та представлялися на сцені Бруклінського театру. Так одна з адаптованих п’єс – «Дві сироти» – представлялася глядачам того фатального вечора, коли сталася пожежа.
Місце дії – театр
Часто у пожежах, де постраждала велика кількість людей, звинувачують проєктувальників будівлі. Нерідко так і є. Саме відсутність пожежних виходів, порушення правил будівництва тощо призводить до великої кількості жертв. Але Бруклінського театру це не стосується. Його проєктувальником був Томас Р. Джексон. Проєктуванням будівництва керувала сама Сара Конвей. Після пожежі поліція обстежила будівлі, і зробила висновок, що сама будівля була спроєктована за всіма правилами протипожежної безпеки. Бруклінський театр мав більше запасних виходів, ніж будь-яка інша культурно-адміністративна будівля того часу в боро. Це говорить про те, що були інші причини загибелі людей. Два основних виходи на Джонсон-стріт та Вашингтон-стріт могли за п’ять хвилин випустити майже півтори тисячі людей. Крім головних виходів було ще три запасних.
Внутрішній устрій Бруклінського театру нічим не відрізнявся від інших театрів 19 століття. Сцена, зал, у задній частині сцени місце для пересування та перенесення всього необхідного для постановок – декорацій, костюмів, бутафорських меблів.
Сама сцена освітлювалася газовими лампами. Вони освітлювали лаштунки, бордюри. Використання такого типу освітлення приносило свої незручності. Всім акторам заборонялося курити на сцені чи десь неподалік ламп. Також їх заборонялося запалювати від сірників чи іншого відкритого вогню. Саме такі лампи й занапастили Бруклінський театр.
Послідовність подій
Пожежа почалася о 23:00 між четвертим і п’ятим актом. Біля бордюру спалахнула одна з газових ламп. Пожежа одразу ж привернула увагу акторів та глядачів. Трупа намагалася заспокоїти глядачів, вгамувати їхню паніку і керувати їхньою евакуацією. Але людський страх був сильнішим. Паніку вгамувати не вдалося. Люди стрімко почали покидати будівлю театру. Нижня частина зали вибралася швидко і без перешкод, а на балконі почалася тиснява. Проходи та сходи з балкона були вузькими, що в комбінації з панікою призвело до тисняви.
Поліція та пожежна служба приїхала досить швидко, але їдкий дим заполонив галерею швидше, ніж люди встигли вибратися. Загиблі намагалися спуститися одними невеликими сходами. Виходів у театрі було багато, але його сходи не були досить широкими, щоб дозволити людям швидко спускатися.
На той час велич театру вже занепадала. У свої найкращі роки він вміщував понад півтори тисячі глядачів. Але того фатального вечора в залі було трохи більше тисячі людей.
Розповсюдженню полум’я сприяв ще й реквізит п’єси. Замість завіси було розмальоване полотно на дерев’яній рамі, на сцені була постелена солома. Все це легкозаймисті матеріали.
За одним із припущень режисера постанови Дж. У. Торпа пожежа почалася саме через паперове полотно. Одна його частина відірвалася, пройшла крізь ґрати на газовій лампі та спалахнула. А потім вже вогонь перекинувся на все інше. Почалася пожежа з маленької ділянки, яку можна було легко загасити, але ковша з водою на сцені не було. А до пожежного шланга неможливо було підібратися через нагромадження декорацій. Загасити полум’я підручними засобами не вийшло.
Незважаючи на непідконтрольну ситуацію, актори вийшли на сцену після перерви. Вони намагалися продовжити вести розповідь, щоб вгамувати паніку глядачів. Але коли полум’я перекинулося на горище, п’єса закінчилася.
Боротьба з полум’ям
Коли загорілося горище, то працівники сцени намагалися збити полум’я довгими палицями. Але це призвело до того, що шматки матеріалу у вогні падали за лаштунки на декорації та бутафорський матеріал. Що спричинило додаткове поширення пожежі на нові ділянки лаштунків.
Коли глядачі побачили перші язики полум’я у залі спалахнула паніка. Через прохід із гардеробної головної актриси, який вів до кас, актрисам на сцені вдалося вибратися, минаючи тисняву в лобі. Інші актори вибралися через підсобні двері, які вели на Джонсон-стріт. Але через те, що спочатку спалахнуло за лаштунками, а потім і сцена, ці двері стали непридатними для евакуації.
На той час небезпека пожеж була дуже високою. Через що персонал був навчений, як треба діяти у таких ситуаціях. Доки трупа намагалася вгамувати паніку, старший помічник режисера вирушив відчиняти запасні двері у східній частині вестибюля. Вона мала виходити на Вашингтон-стріт. Але її користувалися рідко. Навіть для профілактики. Це призвело до того, що петлі заіржавіли. На відкриття дверей пішов дорогоцінний час. Старшому помічнику вдалося за допомогою підручних засобів відчинити злощасні двері. Вони врятували життя кільком сотням глядачів, але й занапастили чимало. Через запасні двері до холу проник новий потік повітря, що призвело до додаткового поширення вогню.
Нижній ярус мав найкращі шляхи для евакуації. Їм вдалося вибратися найшвидше. Може через те, що там було найменше людей, або через відсутність тісних сходів, як на бельетажі. Саме глядачам, які сиділи там, доводилося пробиватися через штовханину на вузьких сходах. Це призвело до тисняви. Однією з причин її виникнення було те, що під впливом паніки всі глядачі рушили на вихід через ті сходи, якими прийшли. І абсолютно проігнорували поради щодо евакуації. Коли людям із бельетажу вдалося вийти у вестибюль, то вони зіткнулися з ще одним потоком людей. І вся тиснява перемістилася в хол, а сходи з бельетажу були заблоковані. Там утворився затор. При цьому всі ті відвідувачі, які ще були на горі, нічого не знали про затор і намагалися спуститися. Що тільки погіршило ситуацію. Це говорить про погану координацію евакуації.
Ті відвідувачі, які добре знали театр, вирушили з бельетажу до запасних сходів, що ведуть у провулок Флада. Коли вони туди дісталися то побачили, що двері заблоковані. Ніхто з поліціянтів чи пожежників не згадав про ці двері та не відчинив їх. А вони могли врятувати життя людям.
Пожежу вдалося взяти під частковий контроль лише близько третьої години ночі. Більшість загиблих поховали на цвинтарі Евергрін у Брукліні, а понад сотню невідомих тіл поховали у загальній могилі на цвинтарі Грін-Вуд. Пожежа в Бруклінському театрі стала частиною трагічної та кривавої сторінки історії боро.
