У Брукліні ХІХ століття фільми були не сучасними кінематографічними постановками, а радше індивідуальним, короткочасним досвідом використання таких пристроїв, як кінетоскоп, який послідовно показував фотографії одному глядачеві за допомогою обертового механізму та джерела світла, від чого створювався ефект руху об’єкта.
Хоча в Брукліні й відбулася публічна презентація прототипу кінетоскопа, а на першій комерційній виставці в Нью-Йорку кінетоскопи використовувалися вже в 1894 році, фактичне створення ранніх кінофільмів відбулося завдяки експериментальній роботі винахідників. Серед них були Томас Едісон, чия компанія розробила та виготовила ці пристрої в Сполучених Штатах. Більш детально читайте на brooklyn-trend.com.
Перша кіноподорож на місяць
Отже, як виявляється, одним із найвидатніших кінематографістів часів зародження кінематографа, яке відбувалося на початку ХІХ століття був саме Томас Едісон. Кіно тоді балансувало на межі між науковим відкриттям, абсолютно технічним процесом, та художнім вираженням. Іншими словами, спочатку придумали, як можна показати, а потім почали придумувати, що показати, щоб це мало творчий початок.
Нині, здається, що спосіб, яким фіксували зображення та презентували їх світу, докорінно помінявся, але, це лише здається, основний принцип залишається незмінним. Особливо це впадає в око, якщо більш уважно розглянути деякі ранні твори кінематографа та технології, що використовувалися для їх фільмування.
Найкращим фільмом, який продемонструє, що і як, можна вважати фільм режисера Жоржа Мельєса «Подорож на Місяць», який був знятий ще в 1902 році. У фільмі режисер віртуально організував власну космічну місію. Загалом це був один із перших фільмів в історії кінематографа, який мав сюжетну лінію, набір спецефектів та навіть зображення інопланетян, таких собі прихильних мешканців Місяця, яких називають по сюжету фільму «селенітами».
У фільмі група дослідників розбиває свою космічну капсулу в око легендарної «Людини на Місяці». Саме ця сцена була культовою, справжнім уособленням раннього кінематографа. «Людина на Місяці» стала суспільним надбанням у країні походження.
Кінескоп на початках
Але повернемось до техніки фільмування. Як відомо, рухоме зображення, це серія послідовних зображень, що транслюються з певною швидкістю, щоб створити ілюзію руху чи дії. Що цікаво цей принцип однаково працює, як у примітивних попередників кіно, таких, як тіньова графіка, так й у сучасному кінематографі, який демонструється з певною кількістю кадрів на секунду.
Для того, щоб перегляд був зручний, слід було створити агрегат, який би відтворював картинку. Так з’явився кінетоскоп — це простий пристрій для перегляду зображень, який розробили в середині 1800-х років. Пристрій подавав стрічку плівки з послідовними фотографіями на конвеєр. Плівка проходила через джерело світла разом із затвором, який рухався з надзвичайно високою швидкістю, створюючи ілюзію руху зображення. Рухомі зображення можна було спостерігати через вічко у верхній частині пристрою.
Автором цього агрегату був Томас Едісон, який писав про свої експерименти з пристроєм для створення рухомого зображення ще в 1888 році. А вже через кілька років, ближче до початку XX століття, він разом із Луї ле Пренсом розробили вдосконалену версію кінетоскопа. Хоча перші версії не могли застосовуватись для масового показу кіно, вони здебільшого розважали лише одну людину одночасно.
Та коли до конструкції кінетоскопа додали проєктор, то вже кілька людей могли дивитися зображення одночасно. Крапку в епопеї винахідництва поставили Огюст і Луї Люм’єр, які розробили та популяризували таку версію пристрою, яка була здатна знімати, проєктувати та проявляти плівку — усе було в одному винаході. А нава цього винаходу — кінематограф.
Бруклін кінематографічний
Що стосується Брукліну, то коли мова заходить про кіно, одразу в голові спливає назва компанії The Vitagraph Company of America. Саме ця компанія стояла у початків не лише бруклінського кінематографа, але й американського загалом. Що стосується заснування компанії, то історія доволі цікава. У 1896 році англійський журналіст і карикатурист Дж. Стюарт Блектон, один з авторів газети The New York World, узяв інтерв’ю в Томаса А. Едісона, винахідника кінетоскопа.
Своєю чергою Едісону так сподобалися малюнки Стюарта, що він зняв фільм на їх основі, який так і назвав «Вечір Блекотна». Пізніше журналіст поділився побаченим зі своїми партнерами, Альбертом Е. Смітом, мандрівним шоуменом і фокусником, а також дистриб’ютором Вільямом Роком, які були заінтриговані зародженням чогось нового й невідомого, яке потім назвуть кінематографом. Тому чоловіки купили обладнання в Едісона. Вони зайнялися новим бізнесом, про який мало хто знав на той час, і друзі почали створювати фільми.
Що цікаво, їхня перша студія була розташована на даху будівлі за адресою Нассау-стріт, 140, якраз біля мерії на Мангеттені. У 1897 році друзі зняли свій перший фільм, який отримав цікаву назву «Розбивач даху». За жанром це була кримінальна драма. Як відомо, цей жанр досі має неабияку популярність у глядачів.
Дуже скоро засновники компанії зрозуміли, що для того, щоб створювати якісні картини їм потрібне спеціальне місце, де можна було б робити декорації, зберігати костюми та реквізит, а також, увага, для координації спецефектів. Мова йшла про просторе, але не дороге приміщення. Саме так, компаньйони потрапили й оселилися в Брукліні, а точніше в Мідвуді.
Пізніше був найнятий архітектор Вільям Стоддарт, який, хоч і був відомий своїми проєктами розкішних готелів, але спроєктував скляну студію, для фільмування підводних та морських сцен. Крім того, Стоддарт спроєктував високу димову трубу на території компанії, яка стоїть і донині. The Vitagraph офіційно відкрилася в листопаді 1906 року, після чого до 1907, тобто, лише за рік стала найприбутковішою кінокомпанією в Америці.
Було знято сотні німих фільмів та кінохроніки. До фільмування залучали мешканців боро, або просили звичайних перехожих бути статистами. Також відомо, що компанія не гребувала, і брала в оренду будинки, та навіть меблі в сусідів, щоб втілювати в кіно історії життя.
Що пішло не так?
До 1916 року студія The Vitagraph займала за малим гектар землі в Брукліні. Вона стала відомою, завдячуючи своїм комедіям, в яких брав участь Джон Банні, найпопулярніший комік німого кіно в США до появи Чарлі Чапліна. Акціонерне товариство студії налічувало понад 100 акціонерів.
Однак, на жаль, Дж. Стюарту Блектону та його партнерам бракувало далекоглядності, вони так і не спромоглися пов’язати свою студію з мережею кінотеатрів. На противагу їхні конкуренти в цей самий час зрозуміли, що їм потрібно десь показувати свою кінопродукцію.
Компанія Famous Players-Lasky, що належала Адольфу Цукору та Джессі Ласкі, користалася мережею кінотеатрів Paramount. Маркус Лоус з Loews Inc., навпаки, купив студії Metro, Goldwyn та Mayer саме для того, щоб забезпечувати фільмами свої кінотеатри. Відтак уже на початку 1920-х років The Vitagraph не міг знайти екрани для показу своїх фільмів. Ера кіновиробництва в Брукліні, на жаль, протрималася недовго.
Джерела:
