Будівля театру «Стренд» на Фултон-стріт у центрі Брукліну стала яскравим рекордом соціальних змін, які охопили місто. Завдяки серії жорстких, але неповних реконструкцій «Стренд» перетворився на пентименто в камені, з урахуванням найменшого минулого досвіду, що був вбудований у нове життя будівлі. Він пройшов шлях від театру для водевілів і боулінгу, до свого теперішнього втілення як студії для художників, які працюють зі склом. Більш докладно про театр на Фултон-стріт читайте на brooklyn-trend.com
Чотири тисячі глядачів
Театр був побудований для водевільних постановок. Він мав максимальну місткість майже 4000 глядачів. Автором проєкту був архітектор Томас В. Лемба. Безпосередньо будівництвом займалась TA Clark Construction Company. У різні часи театр приймав на своїй сцені не мало талантів, включаючи Гаррі Гудіні. Всесвітньо відомого американського ілюзіоніста та фокусника, який прославився вмінням звільнятися від найнадійніших пут та замків.
З 1920 до 1927 року театром керував Едвард Л. Хайман, популярний ексгібіціоніст, який приваблював глядачів своїми складними музичними постановками. Театр, навіть, був пов’язаний з Warner Brothers у 1940-х роках. До того, як його продали Fabian Theaters у 1948 році. Починаючи з 1953 року він став домом для оперної трупи Альфредо Салмаджі. Пізніше в цьому приміщені розміщувалася друкарня та боулінг.
Після цього він був зруйнований всередині та перетворений на скляний завод. Це сталося після того, як через проблему з податками власником приміщення стало місто. Таким приміщення театру залишалося до початку XX століття. Коли поліграфічна компанія, яка працювала на першому поверсі, залишила приміщення в середині 1990-х років, UrbanGlass і BRIC, які до того часу теж тут облаштувались, почали обговорення реконструкції будівлі.
Початок реконструкції
Театр тепер оживлений суперечливими відтінками. На одному кінці того, що колись було верхнім балконом, знаходиться кубоподібний залізний скелет, який містить дві печі — серце скляної майстерні. Печі та сім робочих станцій складають «гарячий цех», де скло видувається та формується. Від гарячого цеху майже на 40 футів над головою простягається товста мережа повітроводів, які відводять тепло, яке виділяється цими печами.
The New York Experimental Glass Workshop, некомерційна група, зібрала 1 мільйон доларів на реконструкцію більшої частини інтер’єру, а місто виділило 250 000 доларів на екстер’єр.
Бюджетні обмеження мали різні наслідки для реконструкції, деякі з них були не дуже приємними, деякі, навпаки, хорошими. Важку дерев’яну балку, яка колись підтримувала купол театру, довелося зняти, оскільки не вистачило грошей, щоб зробити його структурно безпечним. Ця втрата, безсумнівно, послабила драматизм історії будівлі. Але оскільки майже половина грошей, витрачених на внутрішнє оздоблення, була призначена на піч і супутнє обладнання, не все було знищене. Від старого приміщення залишилося достатньо деталей, щоб нагадувати відвідувачам про його минуле. З пофарбованими дерев’яними балками та довгими олов’яними ременями, які все ще висять, конструкція даху тепер знову відкрита. Він більше не підтримує ні оригінальний купол, ні підвісну стелю боулінгу. Але вздовж багатьох стін старі фрески все ще ледве читаються.
Нагорода Комісії мистецтв Нью-Йорка
Ці невигадані зіставлення відбуваються і на зовнішній частині будівлі, де архітектор Стівен Холл проявив значно більше стриманості. Важко зрозуміти, чи ця стриманість є результатом розміру бюджету, наданого містом, чи його власної передбачливості, але фасад робить яскраво помітними минулі функції будівлі. Замість ремонту фасаду пан Холл додав йому більше шарів. Оригінальна мармурова колонада, що виходить на вулицю Фултон, залишилася непорушною. Було спроєктовано два входи: один на Фултон-стріт, інший, головний вхід до майстерні, на Роквелл-плейс, покинутій бічній вулиці. Двері обрамлені великими алюмінієвими панелями, скульптурними скляними формами та заглибленими панелями з оксидованої латуні.
Пан Холл висвітлив прямокутні візерунки, що перекриваються, уздовж тихішої сторони будівлі. Дизайн був намальований на фасаді, поверх чинної фрески, на якій зображено шар, який збиває набір кегль, а на пофарбовану поверхню було нанесено бісерне скло. Світло високої інтенсивності відбивається від цього скла. Ця недорога ідея, вельми спокуслива, вона зробила вулицю безпечнішою вночі. Не дивно, що цей дизайн отримав нагороду Комісії мистецтв Нью-Йорка.
Коли «Стренд» був побудований у 1919 році, це був лише один із 30 театрів, які знаходились вздовж Фултон-стріт, перенаселеного театрального району. Тоді в суспільному житті домінував водевіль. Коли наприкінці 50-х Бруклін охопив бум боулінгу, байдужий забудовник перетворив «Стренд» на боулінг із 52 доріжками, що став найбільшим у місті. Театр на 2000 місць і замалим не 23 метри, був розділений на три поверхи. Пізніше Бруклінська музична академія сформувала корпорацію розвитку, щоб омолодити територію та перетворити її на центр творчих колективів. Тому «Стренд» був обраний містом для реконструкції зовсім не випадково.
