Для багатьох мешканців у Бедфорді Стайвесанті, де проживає найбільша афроамериканська громада Брукліну, «The Slave Theatre» на Фултон-стріт — це не просто будівля — це метафора. Ця назва завжди була незручною. Хто хоче, щоб йому нагадували про рабство, особливо йдучи на виставу чи в кіно? Але судячи з усього, саме тому, засновник «The Slave Theatre», суддя Джон Л. Філліпс, обрав саме таку назву. Більш детально про історію афро-американського театру Брукліну читайте на brooklyn-trend.com
Спочатку був «The Regent»
Театр на Фултон-стріт, 1215, який спочатку називався «The Regent», існує з 1914 року. У той час у центрі Брукліну було багато театрів, актових залів і розважальних приміщень, багато їх було й уздовж Фултона. Цей же театр Фултона знаходився, лише трішки нижче будівлі місцевого банку. «Регент» завжди був другорядним театром. Невідомий архітектор спроєктував класичний театральний простір із похилою зоною для глядачів, спрямованою до оркестрової ями, за якою була авансцени. Театр був створений для постановки водевілів, театральних вистав та демонстрації кіно.
Місткість театру була не аби якою, тут було, лише 534 місця. Другий поверх будівлі, який мав окремий вхід, здавався під офіси. Декор театру був не як у більшості. Його не можна було назвати фантастичним палацом розваг. Скоріше інтимним концертним залом з елегантністю кінця XVIII століття. У ньому були кесонні стелі, елегантні люстри та бра, а також прості стіни з ліпниною.
Суддя Джон Л. Філліпс придбав театр у 1984 році. Він також інвестував у близько 10 об’єктів житлової нерухомості, деякі з них поблизу його власного будинку на сусідній вулиці Геркімер. Суддя був відомий у спільноті Бед Стай як «Кунг-фу суддя». Він був неперевершеною постаттю, темношкірим суддею на лаві цивільного суду в Брукліні в той час, коли таких було ще не так багато.
Суддя Філліпс мав чорний пояс 10-го дану з бойових мистецтв і у вільний час відкрив у громаді додзьо, де навчав власного стилю бою під назвою «Система наукових рухів і оборонного бою».
Він також боровся з політичним істеблішментом Брукліну, як чорним, так і білим, і волів не бути другом ні боса бруклінських демократів Міда Еспозіто, ні окружного прокурора Чарльза «Джо» Хайнса.
На початку 80-х суддя зняв фільм про міжрасову історію кохання, який він сам і фінансував. Коли він не зміг залучити нікого, щоби показати цей фільм, він купив старий «The Regent Theatre» і організував його показ там.
«Театр рабів»
За його словами, він змінив назву на «Театр рабів», щоб нагадати всім у громаді, включно з ним самим, звідки вони прийшли. Його також не хвилювало, що багатьох у тій спільноті ця назва образила.
Спочатку суддя відремонтував приміщення ззовні, потім взявся за його середину. Він доручив художникам намалювати фрески на всіх стінах, переважно із зображенням темношкірих героїв історії. Доктор Кінг, Маркус Гарві, Туссен Л’Увертюр та багато інших прикрашали стіни театру. Крім того, тут з’явився портрет майстра кунг-фу Брюса Лі. Попри те, що в спільноти The Bed Stuy були змішані почуття щодо назви, існував загальний консенсус, що мати «The Slave Theatre» — це чудова річ.
У 1960-х роках майже всі виробничі підприємства в околицях району переїхали. Більшу частину століття The Bed Stuy мав квітуче комерційне ядро, зосереджене на Фултон-стріт і Ностранд-авеню, але до 1980-х років більшість старих магазинів були покинуті власниками, які залишили порожні вітрини. У нових магазинах продавалися лише найдешевші товари.
Безробіття, бідність і новий наркотик під назвою «крек» не допомогли The Bed Stuy позбутися репутації «найгіршого гетто в Америці». Але це не означає, що люди не намагалися вплинути на позитивні зміни.
Театр судді Філліпса став ланкою громадської активності. Філліпс дозволив «Театру рабів» стати місцем для зустрічей преподобного Ела Шарптона та інших громадських активістів.
Тут відбувались мітинги в середу ввечері, а також у театрі координували марші та інші протести. Театр став ланкою для нового руху за соціальну справедливість.
Зникла імперія Філліпса
Чорношкіра громада Нью-Йорка завжди гуртувалася в Гарлемі, тому що саме там жили її рушії. Шарптон та інші активізували рух, відвернули увагу від Гарлема та перенесли її до Брукліну.
Кілька років після цього «Раб» був жвавим місцем. Приміщення почали використовувати інші доповідачі та активісти. Церква орендувала приміщення на верхньому поверсі для своїх богослужінь. Суддя Філіпс, який мріяв про місце, де чорна гордість могла б сяяти й бути оціненою, бачив, як ця мрія здійснилася.
На жаль, сон закінчився, коли суддя втратив усе, включно з розумом. За ним стався один із найбільш кричущих випадків шахрайства, неправомірної поведінки та незаконного привласнення, які коли-небудь бачив Бруклін.
У 2001 році два лікарі засвідчили ранні ознаки деменції в судді Філліпса, і суд призначив опікунку над його майном. Потім ця опікунка назбирала близько 2 мільйонів доларів податкових боргів перед урядом США і вкрала собі понад 400 000 доларів.
Філліпс помер у 2008 році через недбалість, замерзши до смерті в будинку для пристарілих. Сьогодні імперія Філліпса зникла. Слава Богу, він не дожив до того моменту.
