Home Blog

Розвиток кінематографа в Брукліні — від першого фільму та кінокомпанії, до великого переселення

By
Borys Liakhu
-
0

Нині ніхто не буде сперечатись із тим, що в Сполучених Штатах кінематограф, як такий зародився в Нью-Йорку, або, якщо бути більш точним, то в Брукліні. Саме тут була створена перша кінокомпанія, яка впродовж року стала найприбутковішою в Америці. Єдине, про що можна посперечатись, так це про те, що спонукало кіноіндустрію, яка зародилася в Нью-Йорку, і частково у Філадельфії на початку 1900-х років, значною мірою переміститися до Каліфорнії. Варіантів тут досить багато, але більш детально про це читайте на brooklyn-trend.com.

Перший німий фільм

Для початку не дуже відома історія про уродженця Лондону, мешканця Брукліну Чарльза Е. Чіннока. Цей чолов’яга кинув виклик магнату-винахіднику самому Томасу Едісону. А сталося все так — Чарльз прийшов до Томаса, влаштовуватись на роботу, як спеціаліст по телефонам.

Він так якісно виконував свою роботу, що невдовзі Едісон залучив Чіннока до роботи над іншими важливими проєктами, його призначили відповідальним за компанію Edison Electric Illuminating Company of Brooklyn, яка, як зрозуміло, з назви, збиралася електрифікувати вулиці Брукліну.

Але, так сталося, що Чарльз Чіннок добряче посварився з винахідником, звільнився з роботи, і пішов займатися своєю справою. Колишній лондонець взявся за виготовлення власної версії кіноскопа. Слід зауважити, що такі сварки з підлеглими були для Едісона ледь не нормою.

Хай там як, але у 1890-х роках Чарльзу Чінноку вдалося стати, певною мірою, хай не значним, але конкурентом Едісона, саме на ринку кінетоскопів Нью-Йорка. І не дивлячись на те, що Едісон першим показав загалу свій агрегат, те що винайшов Чіннок, через деякий час уже прикрашало салуни Коні-Айленда, а ще, саме кінескоп Чарльза Чіннока стояв у вестибюлі музею Едему в Мангеттені.

Наступним кроком був пошук фільмів для показу. На той час тільки дві людини в Нью-Йорку могли їх показувати, а знімати й того менше. Сам Едісон, звичайно, свої фільми Чінноку не дав би за будь-яких умов. Відтак, живучи в Брукліні в таунхаусі на Шостій авеню, чоловік вирішив створити власну імпровізовану кіностудію.

У листопаді 1894 року Чіннок почав знімати фільми для власної версії кінетоскопа. Місцем для фільмування обрав дах будинку, за адресою 1729 St. Marks Avenue. Студія новоявленого кіномитця на даху, як стверджують, дуже нагадувала «Чорну Марію», студію яку створив його колишній бос. Тобто, це була невелика кімната із чорними стінами, для того, щоб захоплювати якомога більше природного світла.

При цьому сам простір, у середині якого можна було розмістити героїв кінострічки був дуже малим і вміщував лише кілька персонажів. Але немає лиха без добра. З причини компактності було зручно знімати бокс. Адже героїв було двоє, вони рухались в обмеженому рингом просторі, при цьому це був захопливий, сповнений руху вид спорту, з непередбачуваним фіналом.

А з огляду на те, що Едісон боксерський поєдинок уже зняв, Чіннок вирішив зробити те саме. Для фільмування були обрані два спортсмени, Джеймс В. Лейхі та племінник Чіннока, Роберт Т. Мур. Якихось значущих спортивних досягнень вони не мали, але бій між ними був знятий, фільм швидко виготовили та розповсюдили серед операторів кінетоскопів.

Надалі Чарльз Чіннок продовжив копіювати фільми Едісона. Він зняв власну історію едісонівських ковалів, кількох танцівниць за роботою та навіть півнячий бій. Чіннок, звісно, ​​не став загальновідомим ім’ям у кінематографі. Зрештою, Едісон та інші витіснили його з кінобізнесу. Він помер у своєму будинку в 1915 році. Але те, що саме він зняв перший фільм у Брукліні залишиться фактом.

Бруклінський внесок у кіноіндустрію

Відтак цей випадок підтверджує той факт, що ще за десятиліття до того, як Голлівуд став синонімом великого екрана, Нью-Йорк був колискою кіноіндустрії, що зароджувалася. Загалом про перші 30 років кінематографа, можна сказати, що вони характеризувалися зростанням і консолідацією промислової бази, встановленням наративної форми та вдосконаленням технологій.

У цьому контексті слід зауважити, що Бруклін зробив неабиякий внесок у розвиток кіноіндустрії. Загальновідома кінокомпанія The Vitagraph, яка була створена одна з перших у Сполучених Штатах Америки, і яка всього впродовж року стала найприбутковішим кінопідприємством у США.

Саме в The Vitagraph могли похвалитися тим, що першими сконструювали скляну студію. Цей студійний резервуар застосовувався для фільмування батальних та морських сцен із морськими мешканцями. Компанія також могла похвалитися, що однією з перших створила майстерні з дизайну костюмів та сценографії, величезні монтажні та обробні кімнати, ну і, звичайно, розкішні декорації.

А більш досконале обладнання означало, що було знято більше фільмів, що задовольняли попит кіноманів.

Велике переселення

Однак, з початком Великої депресії, кіновиробництво перемістилося на захід. Причин такого масового і стрімкого переселення з Нью-Йорка в Каліфорнію називають багато. Розпочинаючи з відмінностей у погоді, не на користь Нью-Йорка, закінчуючи втечею від патентної війни, яку оголосив Томас Едісон.

Подейкують, що каліфорнійська погода була головною рушійною силою, яка змусила працівників кіноіндустрії облаштуватися в сонячній Каліфорнії на початку 1900-х років. І ключове слово тут — сонячній. Адже з урахуванням того, що для належної експонації фільмів було потрібно багато світла, чи можна було знайти краще місце, не стикаючись із холодом, штормами, маючи додаткову перевагу в понад 300 сонячних днів на рік.

Саме так, одним із недорогих способів отримати необхідну кількість світла, була можливість використовувати природне, яскраве, сонячне світіння, яке в Нью-Йорку не завжди було доступним. І хоча, на той час використовували альтернативу — дугові лампи, вони виробляли велику кількість ультрафіолетового випромінювання, яке могло спричинити фотокератит.

Натомість сонце в Південній Каліфорнії було легкодоступним, а земля навколо Лос-Анджелеса в ті часи була доволі дешевою. Тобто з’являлися можливості придбати, чи орендувати великі ділянки землі, для будівництва декорацій для фільмування всередині приміщень.

І ще однією причиною цього переселення називають різноманітність локацій. У Каліфорнії можна було знімати пустелі для біблійних фільмів, чагарники для вестернів, гірські та снігові локації, порти та військово-морські бази для військових та піратських картин, ферми із садами, ранчо тощо.

Повернення до джерел

У середині 1950-х років мер Нью-Йорка Джон Ліндсей, який обертався в театральних колах, вирішив повернути історію назад, заохотивши кіноіндустрію до своїх, як він вважав, початків. Ліндсей створив офіс, метою якого було відновлення кіноіндустрії в місті.

А саме, новостворене агентство, відоме, як Управління мера з питань кіно, театру та телерадіомовлення, мало оптимізувати процес фільмування, ставши єдиним центром для отримання дозволів на знімання. Мер також створив спеціалізований поліційний підрозділ для вирішення логістичних ускладнень, які можуть виникнути під час фільмування на натурі.

У підсумку кіно та телебачення, що називається, вибухнули, перетворившись на індустрію вартістю майже 9 мільярдів доларів, яка забезпечила роботою 130 тис. ньюйоркців.

Джерела:

Як знімали кіно в Брукліні — феєричний початок і несподіваний кінець

By
Borys Liakhu
-
0

У Брукліні ХІХ століття фільми були не сучасними кінематографічними постановками, а радше індивідуальним, короткочасним досвідом використання таких пристроїв, як кінетоскоп, який послідовно показував фотографії одному глядачеві за допомогою обертового механізму та джерела світла, від чого створювався ефект руху об’єкта. 

Хоча в Брукліні й відбулася публічна презентація прототипу кінетоскопа, а на першій комерційній виставці в Нью-Йорку кінетоскопи використовувалися вже в 1894 році, фактичне створення ранніх кінофільмів відбулося завдяки експериментальній роботі винахідників. Серед них були Томас Едісон, чия компанія розробила та виготовила ці пристрої в Сполучених Штатах. Більш детально читайте на brooklyn-trend.com.

Перша кіноподорож на місяць

Отже, як виявляється, одним із найвидатніших кінематографістів часів зародження кінематографа, яке відбувалося на початку ХІХ століття був саме Томас Едісон. Кіно тоді балансувало на межі між науковим відкриттям, абсолютно технічним процесом, та художнім вираженням. Іншими словами, спочатку придумали, як можна показати, а потім почали придумувати, що показати, щоб це мало творчий початок.

Нині, здається, що спосіб, яким фіксували зображення та презентували їх світу, докорінно помінявся, але, це лише здається, основний принцип залишається незмінним. Особливо це впадає в око, якщо більш уважно розглянути деякі ранні твори кінематографа та технології, що використовувалися для їх фільмування.

Найкращим фільмом, який продемонструє, що і як, можна вважати фільм режисера Жоржа Мельєса «Подорож на Місяць», який був знятий ще в 1902 році. У фільмі режисер віртуально організував власну космічну місію. Загалом це був один із перших фільмів в історії кінематографа, який мав сюжетну лінію, набір спецефектів та навіть зображення інопланетян, таких собі прихильних мешканців Місяця, яких називають по сюжету фільму «селенітами».

У фільмі група дослідників розбиває свою космічну капсулу в око легендарної «Людини на Місяці». Саме ця сцена була культовою, справжнім уособленням раннього кінематографа. «Людина на Місяці» стала суспільним надбанням у країні походження.

Кінескоп на початках

Але повернемось до техніки фільмування. Як відомо, рухоме зображення, це серія послідовних зображень, що транслюються з певною швидкістю, щоб створити ілюзію руху чи дії. Що цікаво цей принцип однаково працює, як у примітивних попередників кіно, таких, як тіньова графіка, так й у сучасному кінематографі, який демонструється з певною кількістю кадрів на секунду.

Для того, щоб перегляд був зручний, слід було створити агрегат, який би відтворював картинку. Так з’явився кінетоскоп — це простий пристрій для перегляду зображень, який розробили в середині 1800-х років. Пристрій подавав стрічку плівки з послідовними фотографіями на конвеєр. Плівка проходила через джерело світла разом із затвором, який рухався з надзвичайно високою швидкістю, створюючи ілюзію руху зображення. Рухомі зображення можна було спостерігати через вічко у верхній частині пристрою.

Автором цього агрегату був Томас Едісон, який писав про свої експерименти з пристроєм для створення рухомого зображення ще в 1888 році. А вже через кілька років, ближче до початку XX століття, він разом із Луї ле Пренсом розробили вдосконалену версію кінетоскопа. Хоча перші версії не могли застосовуватись для масового показу кіно, вони здебільшого розважали лише одну людину одночасно.

Та коли до конструкції кінетоскопа додали проєктор, то вже кілька людей могли дивитися зображення одночасно. Крапку в епопеї винахідництва поставили Огюст і Луї Люм’єр, які розробили та популяризували таку версію пристрою, яка була здатна знімати, проєктувати та проявляти плівку — усе було в одному винаході. А нава цього винаходу — кінематограф.

Бруклін кінематографічний

Що стосується Брукліну, то коли мова заходить про кіно, одразу в голові спливає назва компанії The Vitagraph Company of America. Саме ця компанія стояла у початків не лише бруклінського кінематографа, але й американського загалом. Що стосується заснування компанії, то історія доволі цікава. У 1896 році англійський журналіст і карикатурист Дж. Стюарт Блектон, один з авторів газети The New York World, узяв інтерв’ю в Томаса А. Едісона, винахідника кінетоскопа.

Своєю чергою Едісону так сподобалися малюнки Стюарта, що він зняв фільм на їх основі, який так і назвав «Вечір Блекотна». Пізніше журналіст поділився побаченим зі своїми партнерами, Альбертом Е. Смітом, мандрівним шоуменом і фокусником, а також дистриб’ютором Вільямом Роком, які були заінтриговані зародженням чогось нового й невідомого, яке потім назвуть кінематографом. Тому чоловіки купили обладнання в Едісона. Вони зайнялися новим бізнесом, про який мало хто знав на той час, і друзі почали створювати фільми.

Що цікаво, їхня перша студія була розташована на даху будівлі за адресою Нассау-стріт, 140, якраз біля мерії на Мангеттені. У 1897 році друзі зняли свій перший фільм, який отримав цікаву назву «Розбивач даху». За жанром це була кримінальна драма. Як відомо, цей жанр досі має неабияку популярність у глядачів.

Дуже скоро засновники компанії зрозуміли, що для того, щоб створювати якісні картини їм потрібне спеціальне місце, де можна було б робити декорації, зберігати костюми та реквізит, а також, увага, для координації спецефектів. Мова йшла про просторе, але не дороге приміщення. Саме так, компаньйони потрапили й оселилися в Брукліні, а точніше в Мідвуді.

Пізніше був найнятий архітектор Вільям Стоддарт, який, хоч і був відомий своїми проєктами розкішних готелів, але спроєктував скляну студію, для фільмування підводних та морських сцен. Крім того, Стоддарт спроєктував високу димову трубу на території компанії, яка стоїть і донині. The Vitagraph офіційно відкрилася в листопаді 1906 року, після чого до 1907, тобто, лише за рік стала найприбутковішою кінокомпанією в Америці.

Було знято сотні німих фільмів та кінохроніки. До фільмування залучали мешканців боро, або просили звичайних перехожих бути статистами. Також відомо, що компанія не гребувала, і брала в оренду будинки, та навіть меблі в сусідів, щоб втілювати в кіно історії життя.

Що пішло не так?

До 1916 року студія The Vitagraph займала за малим гектар землі в Брукліні. Вона стала відомою, завдячуючи своїм комедіям, в яких брав участь Джон Банні, найпопулярніший комік німого кіно в США до появи Чарлі Чапліна. Акціонерне товариство студії налічувало понад 100 акціонерів.

Однак, на жаль, Дж. Стюарту Блектону та його партнерам бракувало далекоглядності, вони так і не спромоглися пов’язати свою студію з мережею кінотеатрів. На противагу їхні конкуренти в цей самий час зрозуміли, що їм потрібно десь показувати свою кінопродукцію.

Компанія Famous Players-Lasky, що належала Адольфу Цукору та Джессі Ласкі, користалася мережею кінотеатрів Paramount. Маркус Лоус з Loews Inc., навпаки, купив студії Metro, Goldwyn та Mayer саме для того, щоб забезпечувати фільмами свої кінотеатри. Відтак уже на початку 1920-х років The Vitagraph не міг знайти екрани для показу своїх фільмів. Ера кіновиробництва в Брукліні, на жаль, протрималася недовго.

Джерела:

Як культурно відпочивали бруклінці в позаминулому столітті

By
Borys Liakhu
-
0

У Брукліні ХІХ століття культурний відпочинок складався з декількох компонентів. Один із них, це обов’язкова участь у різноманітних громадських заходах. До прикладу, таких, як «Паради Фантастики». Неабияку популярність мали вистави в новостворених парках. Як приклад можна навести Концертний гай у Проспект-парку, який завжди мав чималу глядацьку аудиторію. Крім того, бруклінці з бажанням вступали до спортивних клубів для проведення таких заходів, як велогонки, гра в бейсбол чи катання на ковзанах.

Розвиток Проспект-парку та інших громадських осередків забезпечив місця для відпочинку та соціальних зустрічей, тоді, як приплив іммігрантів та зростання комерційних розваг, наприклад, водевільні мініатюри, ще більше збагатили культурний ландшафт боро, а відповідно зацікавленість до такого виду розваг мешканців і гостей Брукліну. Більш детально на brooklyn-trend.com.

«Парковий театр»

Отже, усі зрозуміли, що коли йдеться про мистецтво та розваги, Бруклін є центром креативності та різноманітності. Нині в боро є все, від музичних майданчиків та імпровізованих театральних сцен до художніх галерей. Також не можна обділяти увагою такий аспект культурного відпочинку, як театральна сцена.

Тим більш, коли мова йде про бруклінську сцену. Вона має багату історію та успішне сьогодення. Відтак театри Брукліну були, є й, скоріш за все завжди будуть обов’язковим місцем для відвідування, особливо, якщо є непереборне бажання насолодитися найкращими живими виставами.

Також слід зауважити, що традиції такої любові саме до театрального відпочинку були закладені ще в позаминулому столітті. До прикладу, перший театр у Брукліні був збудований у 1808 році. Усі його знали, як «Парковий театр». Він розташовувався в районі Форт-Грін, вміщував до 2000 глядачів. Цей театр був популярним місцем відпочинку не лише бруклінців, сюди з’їжджалися шанувальники з усього Нью-Йорку.

Дивного в цьому нічого не було, адже тут грали такі відомі актори, як Едвін Бут і Шарлотта Кушман. Загалом, слід зауважити, що наприкінці ХІХ століття театральна сцена Брукліну пережила неабиякий бум, що спонукало до відкриття кількох нових майданчиків. Серед них Бруклінська академія музики, яка була заснована в 1861 році й досі є одним із найвідоміших музичних і театральних закладів боро.

Серед інших відомих театрів того часу слід відзначити «Бруклінський театр», «Гранд-опера-хаус» і театр «Маджестік». Хоча справедливості заради, слід зазначити, що театральна сцена Брукліну по-справжньому розквітла трішки пізніше, на початку XX століття. А відкриття бруклінського театру «Парамаунт» у 1928 році ознаменувало початок золотого віку для театрів у цьому районі.

Ходімо в кіно

Хоча саме «Парамаунт» позиціонував себе як перший кінотеатр для кінопоказів звукових фільмів. Але, хай там як, та цей заклад у стилі ар-деко вміщував понад 4000 осіб, тут виступали такі популярні виконавці, як Френк Сінатра та Елвіс Преслі. Як наслідок, полюбляли відпочивати місцеві мешканці та гості боро.

Якщо вже мова зайшла про кінотеатри, то не можна не розповісти про ще одне знакове місце в боро. А саме найстаріший кінотеатр у Брукліні — Alpine Cinemas. Його відкрили на початку XX століття. На перший фільм, який тут демонстрували власник кінотеатру Маркус Лоу запросив 25 відомих кінозірок, як гостей. Вечір прем’єри відбувся 6 червня 1921 року, квиток вартував лише 25 центів.

Першим фільмом, який показали на цьому екрані, була картина Томаса Мейгана «Місто мовчазних людей». Хоча нині глядачі, навіть найерудованіші вже навряд чи зможуть впізнати зірок у списку запрошених, скоріш за все ніколи не бачили фільми Мейгана й можуть дозволити собі сплачувати набагато більшу ціну за квиток, Alpine Cinemas все ще стоїть на П’ятій авеню в Бей-Рідж, що в Брукліні, і йому вже більше ніж 100 років. Нині, так само як і в позаминулому столітті, бруклінці полюбляють тут відпочивати переглядаючи кінофільми.

До слова будівлю першого бруклінського кінотеатру спроєктували досвідчені театральні архітектори з компанії Carlson & Wiseman. Про Артура Карлсона мало що відомо, але Гаррісон Вайзман ще той проєктант. Він створив понад двадцять кінотеатрів по всьому Нью-Йорку, включаючи колишній театр «Павільйон», який нині є Nitehawk Prospect Park, також кінотеатр Village East Cinema, який спочатку був театром, що ставив вистави на їдиш, і театр Kameo в Брукліні. У цьому приміщенні нині знаходиться церква. Й що приємно, так це те, що всі три кінотеатри досі стоять.

«Проспект-парк»

Бруклінський Проспект-парк має площу 585 акрів. За своєю суттю, це гібрид зі збудованих споруд, спланованих ландшафтів та природних зон, що до нині залишилися відносно незмінними. Тут у наявності лісові та асфальтовані стежки, відкриті газони, озеро та кілька струмків. Тут є єдина лісиста місцевість, яку можна вважати бруклінським лісом, пагорби та інші рекреаційні об’єкти, а також бейсбольні поля та освітні об’єкти.

Автором і натхненником ідеї створення такого парку був Джеймс Странахан, бізнесмен та громадський діяч. Він вважав, що бруклінцям не вистачає парку. Чоловік мав у Брукліні бізнес із нерухомістю, відтак сподівався, що парк допоможе залучити людей до боро та перетворить Бруклін на мегаполіс.

Странахан став рушійною силою нового парку, бувши першим президентом Комісії «Проспект-парку», людиною, що обирала дизайн, який придумали Фредерік Лоу Олмстед та Калверт Вокс. Це ті ландшафтні архітектори, які створили свого часу Центральний парк у Мангеттені, і не лише, а багато інших парків у місті та країні.

Серед великої кількості цікавих місць, побудованих у парку, було особливе — Будинок і павільйон Концертного гаю. Його спеціально встановили поруч з озером, щоб відвідувачі, які гуляли парком мали змогу насолоджуватися музикою в пасторальному середовищі. Ще однією оригінальною особливістю Концертного гаю був Музичний острів, де проходили живі виступи, а глядачі сиділи на свіжому повітрі у відкритому павільйоні вздовж озера.

Це було одним із найулюбленіших місць відпочинку бруклінців, адже не кожен із парків має Музичний острів. Такий цікавий факт — до феєричного заснування «Проспект-парку» мешканці Брукліну відвідували цвинтар Грін-Вуд, щоб знайти невеликий простір для відпочинку на свіжому повітрі.

За час свого існування парк зазнавав декілька перетворень. Після пожежі 1979 року, яка майже знищила Концертний павільйон, він простояв у стані спокою до 1987 року, після чого його відновили до первісного вигляду.

Культурна мекка

Бруклін завжди вважався культурною меккою, і найяскравішим свідченням цьому є його театральні та концертні сцени. Вони мають багату історією та квітуче сьогодення, у боро не бракує театрів для дослідження. Багато із цих бруклінських сцен розважали містян, починаючи з ХІХ століття.

Причому мова йде, як про великі історичні майданчики, так і про невеличкі інтимні простори. Відтак як майже два століття тому, так і нині, кожен, хто відвідає виставу чи концерт у Брукліні, той будь-що знайде щось цікаве для себе. А це значить, що наступного разу, коли ви будете в цьому районі, обов’язково відвідайте виставу в одному із цих дивовижних театрів.

Джерела:

Від опери й балету, до кіносеансів і візуального мистецтва

By
Borys Liakhu
-
0

Бруклінська академія музики вперше відкрила двері для глядачів 15 січня 1861 року. Вона розпочала роботу в Бруклін-Гайтс, на розі вулиць Монтегю та Клінтона. Центр виконавських мистецтв, був заснований заможними бруклінськими сім’ями, такими як Лоу і П’єррепонти, які хотіли, щоб концертний зал у їхньому районі міг конкурувати з нью-йоркським. Чи вдалася витівка, читайте на brooklyn-trend.com. 

Історія створення

Будівлі Бруклінської академії музики були спроєктовані в неоіталійському стилі з цегли кремового кольору. Вони включають три основні простори для виступів — Оперний театр Говарда Гілмана, його місткість складає 2 109 місць, театр Гарві Ліхтенштейна на 874 місця та місцеве кафе, яке раніше називалося Lepercq Space, а ще старий бальний зал, переобладнаний у 1997 році під ресторан і майданчик для живої музики.

За час свого існування на сценах академії виступало чимало відомих особистостей. Едвін Бут, один з них. Це відомий актор ХІХ століття, вперше виступив в академії в 1862 році, а у квітні 1891 року він дав останню виставу в будівлі на Монтегю-стріт, перед тим, як оголосити про завершення кар’єри. Тисячі глядачів прийшли подивитися на нього у його фірмовій ролі Гамлета за трагедією Вільяма Шекспіра. 

За свою більш ніж 160-річну історію в Бруклінській академії музики виступали Фредерік Дуглас та Амелія Ерхард, тут виконували танцювальні номери під керівництвом хореографині Марти Грем, виступала французька актриса Сара Бернар, яка вважалася у свою епоху однією з найкращих актрис світу. На рубежі століть в академії ставили  міжнародні опери, тут демонстрували свою майстерність знані симфонічні оркестри та театральні актори.

З 1935 до 1970 року Бруклінська академія музики стала однією з кількох організацій, які  були тісно пов’язані з Бруклінським інститутом мистецтв і наук, який пізніше став Бруклінським музеєм. Відтак Гарві Ліхтенштейн, свого часу президент і виконавчий продюсер академії, розширив її програму, включивши до неї етнічну музику, танці та театральні виступи. 1981 року на базі академії  була створена філія місцевого розвитку, яка придбала та відремонтувала кілька наявних майданчиків поблизу. 

У 1998 році відбулося чергове розширення простору перформансу, до якого додали чотиризальний кінотеатр Rose Cinemas. Академія продовжує заохочувати нові та незвичні виступи та приваблює аудиторію з усього світу. 

До слова про перформанс. Понад століття Бруклінська академія музики мала у своєму розпорядженні лише одне театральне приміщення. Спочатку на Монтегю-стріт у Бруклін-Гайтс, а згодом, у 1908 році, його замінили на будівлю витончених мистецтв на Лафайєт-авеню у Форт-Грін. Але пізніше у 1987 році академія додала до своїх володінь театр Harvey. А через десять років перетворила театральний заклад у будівлі на Лафайєт-авеню на кінокомплекс. А зовсім нещодавно Бруклінська академія музики відкрила ще один театр, Fisher, по сусідству. 

Центр перформативного мистецтва

Так з’явився центр перформативного мистецтва, зростання якого віддзеркалювало і багато в чому сприяло буму, як на ринку нерухомості, так і на культурному, в центрі Брукліну. Не так давно в Бруклінській академії музики оголосили про проєкт будівництва вартістю 25 мільйонів доларів, який мав би об’єднати три академічних простори, створивши постійні галереї візуального мистецтва та забезпечивши нові зручності для відвідувачів.

Багато що змінилося в академії з часу її першого відкриття у 1861 році. Нинішній район Форт-Грін вважається одним з найбажаніших і найдорожчих житлових районів Нью-Йорка. Саме місто Нью-Йорк вклало близько 100 мільйонів доларів у Бруклінський культурний район, який включає понад 40 некомерційних організацій візуального, перформативного та медіамистецтва. Серед них Танцювальний центр Марка Морріса, Театр для нової аудиторії та мистецький центр BRIC House. 

Частково через усе це зростання Бруклінська академія музики вирішила, що важливо ініціювати розширення, яке допоможе встановити якір на північному кордоні культурного району. Проєкт називався Strong, на честь братів і сестер Стронг, дітей Бріджит Воссе, головної донорки та опікунки театру. 

Нині світ навколо Бруклінської академії музики змінюється дуже швидко, так само як і навколо Брукліну, відтак в академії впевнені, що повинні реагувати на це. Хоча свого часу Бруклінська академія допомогла прокласти шлях новаторському театру, музиці й танцю, спочатку заклад з трудом залучав глядачів у колись небезпечний район. 

Сучасні реалії

До 2013 року академія навіть надавала спецавтобус для перевезення глядачів на Мангеттен і назад. Зараз Бруклінська академія вважається старійшиною авангарду, моделлю, яку широко наслідують у всьому світі. Впродовж багатьох років вона перетворилася на абсолютного лідера з дивовижним потенціалом і широтою діяльності. 

Все це дозволяло керівництву реалізовувати різноманітні проєкти. На один з таких, місто виділило $6,2 мільйона плюс безпосередньо академія зібрала $17 мільйонів доларів. Проєкт передбачав облаштування нових місць для сидіння на балконах у Harvey та одноповерхову споруду на Фултон-стріт, 653 між будівлями академії на Фултон-стріт, 651 та Ешленд-плейс, 230. До всього, тут на першому поверсі розташували кав’ярню. Об’єкти, що виходять на Фултон-стріт, з’єднали новим навісом, який підкреслив присутність Бруклінської академії. Продовж двох років, у вересні 2017 року він був реалізований.

Загалом ідея полягала в тому, щоб за допомогою навісу з’єднати знаковий фасад старого театру і прилеглі простори в єдине ціле. Harvey, до слова це колишній театр водевілів з 1904 року, який став першим кінотеатром, перш ніж про нього забули. Приміщення не привертало до себе особливої уваги відтоді, як його відреставрував Г’ю Гарді у 1987 році. Так він став другим, дещо меншим театром Центру перформативних мистецтв. 

Основна причина такої реконструкції виявилась вельми шляхетною, в академії вирішили не просто покращити клієнтський досвід Harvey, а захотіли зробити людей, які сидять тут на балконі, набагато щасливішими. Там також організували виставковий простір для візуального мистецтва разом зі скульптурною терасою, де представляють роботи, що були замовлені в рамках нової програми публічного мистецтва. 

Об’єднання мистецтв

Частиною брендингу Бруклінської академії музики стало об’єднання мистецтва і театру. Завдяки 3,5 мільйони доларів від Благодійного фонду Роберта Вілсона, академія стала спроможною використовувати публічне мистецтво для визначення та об’єднання місць на території свого кампусу. Хоча академія і раніше презентувала програми візуального мистецтва, цей проєкт став спробою зробити це більш цілеспрямовано і на постійній основі. І оскільки все було зроблено правильно, програма візуального мистецтва стала набагато цікавішою. Така сама історія свого часу сталася з  кінопрограмою.

Установа також забезпечила собі місце на другому і третьому поверхах житлової вежі, яку побудувала компанія Two Trees Management на північній ділянці Бруклінського культурного району, неподалік від місць де проводить свої заходи академія. Це простір, де демонструються фільми та архіви організації, називається він Karen, на честь пані Гопкінс, яку змінила Кеті Кларк, нещодавня керівниця Оркестру Святого Луки.

Джерела:

Зірка світового кіно — як Бруклін показують у кінотеатрі

By
Borys Liakhu
-
0

Внесок Брукліну в розвиток американського кіно без перебільшення колосальний. Причому все почалося з «великого німого» і тривало аж до того моменту, поки американський кінематограф не вирішив зосередитись у Голлівуді. Є навіть така думка, що люди з усього світу зняли в боро майже кожен квадратний сантиметр Брукліну на плівку, починаючи з 1800-х років.

Частково «винні» в цьому англійські іммігранти-першопрохідці Дж. Стюарт Блектон та Альберт Е. Сміт. Саме вони створили The Vitagraph Studios у 1905 році на розі Іст-15-ї вулиці та Авеню М. Vitagraph стала першою студією, яка екранізувала «Чорну красуню» Анни Сьюелл. Ба більше, автори картини, навіть підпалили стайню в студії, у якій для правдоподібності знаходились живі коні, усе заради ключової сцени фільму. Які ще бруклінські місця потрапили в кіношедеври, ставши знаменитими, знаними та культовими читайте на brooklyn-trend.com.

Бруклінський міст

Однією з найвідоміших та визначних пам’яток боро нині є Бруклінський міст. Причому його славна історія розпочалася з моменту відкриття в 1883 році. Бруклінський міст одразу став беззастережним символом, тоді ще міста Брукліну. Тут вважають, що у світі немає нічого подібного до оригінального Бруклінського мосту. Адже міст не лише символізує боро. Він, бувши штучною спорудою, задовольняє важливу потребу мешканців Нью-Йорка, але водночас є неймовірно красивим.

Загалом Бруклінський міст дуже нью-йоркський, дуже американський, не випадково він є перлиною боро для його мешканців. І якщо бруклінців можна зрозуміти, адже «кожна жаба хвалить своє болото», то звідкіля стільки поваги до споруди в мешканців інших районів, міст та країн. І тут ми підходимо до його ролі в кіно.

Адже відомо, що так, чи інакше Бруклінський міст став героєм не одного десятка фільмів. Деякі з них були зняті ще в 1940-х роках минулого століття. Це такі фільми, як «У місті» та «Це сталося в Брукліні», і багато інших. У XXI столітті кінематографісти теж не забувають про бруклінську архітектурну пам’ятку, у 2021 році вийшла картина «Давай, ну, ну».

Акторське амплуа Бруклінського мосту

Певного акторського амплуа в Бруклінського мосту немає. Ним можуть захоплюватись, він може бути місцем хвилювання, або абсолютної невизначеності. У якийсь момент, він стає осередком карколомного «екшену», на мосту тривають погоні, як у фільмах «Ґодзілла», «Французький зв’язок» чи «Фантастична четвірка».

Були екстремальні ролі, коли Бруклінський міст, навіть «руйнували», у лапках, звичайно. Усі пам’ятають, як спостерігали за тим, що мільйони людей мандрували туди-сюди, аж поки все перервалося масовим руйнуванням. Такі образи підготували Бруклінському мосту режисери фільмів «Післязавтра», «Глибокий удар» та «Кловерфілд». Але, коли це трапляється, хай, навіть у кіно, то це означає, що постраждав не лише сам міст, Бруклін чи Нью-Йорк, постраждала частина Америки.

У наш час теж експлуатується образ зруйнованого Бруклінського мосту. До прикладу, це відбулося у фільмі «Я — легенда», який вийшов на широкі екрани у 2007 році. Тоді Вілл Сміт та його собака давали прочуханки мутантам по всьому місту. У «Людині-павуку 2» герой Пітер хоче врятувати Мері Джейн. Де він це робить — звичайно, на Бруклінському мосту, дякуючи Богу, не руйнуючи його.

Боротьба добра зі злом на такому вишуканому мосту, яким є Бруклінський, досить поширений сюжетний момент у фільмах. Але він не єдиний. Режисери та продюсери полюбляють фільмувати тут романтичні сцени. Щоб у цьому переконатись достатньо пригадати такі фільми, як «Зачарована» з Емі Адамс та Патріком Демпсі, «Весільний бенкет» Енга Лі та «Секс і місто: Фільм». Міранда та Стів зустрічаються на Бруклінському мосту. Це, справді, важливий момент і ще один дивовижний приклад енергетики цього району.

Окрім Бруклінського мосту, Коні-Айленд, ймовірно, є найвідомішим місцем у Брукліні, і тому він фігурує в багатьох найуспішніших фільмах усіх часів. Деякі з найперших фільмів епохи The Vitagraph на початку 1900-х років були зняті на Коні-Айленді.

Коні-Айленд

Від бурхливого початку XX століття до більш сімейних 1930–1950-х років, расових проблем Америки після Другої світової війни, коли відбувалася, так звана, «втеча білих», тоді мільйони білих ньюйоркців почали залишати Бруклін, переїжджаючи до передмість, і до 1970-х років, Коні-Айленд завжди промовляв до Сполучених Штатів Америки та свого народу, говорячи мовою кіно.

Відтак зовсім не дивно, що ще одним вельми відомим завдяки кіно бруклінським районом є саме Коні-Айленд. Чого лишень варта його участь у культовому та одному з найвідоміших фільмів кінця 1970-х років — «Воїни». Волтер Гілл, який знімав картину, свою справу добре знає. «Воїни» у фільмі — це назва банди, яка «квартирується» на Коні-Айленді. У цих поганих хлопців, м’яко кажучи, непорозуміння з іншими угруповуваннями, такими як «Ріффі» та «Бейсбольні фурії». «Воїнів» звинувачують у вбивстві лідера банди з Нью-Йорка.

Це, якщо коротко про фільм, але в нашому випадку найцікавіше те, що в картині багато кадрів набережної Коні-Айленда, тут показали місцеві напівзруйновані вулиці. Так само основна, культова сцена з фільму, коли актор Девід Патрік Келлі кричить на пляжі, закликаючи своїх: «Воїни! Виходьте та бийтеся!», теж знята тут, у Коні-Айленді.

Мало того, не пляжем єдиним відомий Коні-Айленд. Окрім культового місця для купання та місцевої набережної, у різних картинах неодноразово були помічені дерев’яні американські гірки «Циклон». У фільмі «Чарівник» головна героїня Дороті, яку зіграла мила Даяна Росс, прямуючи до країни Оз, зустрічає Опудало, у виконанні Майкла Джексона, якраз біля цього легендарного атракціону.

А ще можна пригадати відомого режисера Вуді Аллена, чия родина проживала тут неподалік. Він використав це місце для знімання свого фільму «Енні Голл». Так що там, в одній із ролей знімався атракціон «Циклон». У фільмі Елві Сінгер жив у колишньому готелі, який розташовувався під американськими гірками.

Вуді Аллен не даремно жив тут, якийсь час. У 2017 він зняв ще один фільм, де засвітився Коні-Айленд, або вірніше, ще один із його атракціонів. Мова про «Колесо чудес», фільм, до слова має таку саму назву і є хітовою картиною для свого часу. До всього місцеве «Колесо чудес» слугує фоном для дуелі Пітера Паркера та Стерв’ятника в ще одній серії «Людини-павука: Повернення додому». І про такі фільми можна писати дуже довго.

Зірка світового кіно

Важко сказати, наскільки це взаємопов’язано, але свого часу Вуді Аллен, Ной Баумбах, Діді Кон та Вентворт Міллер навчалися в середній школі Мідвуда, одного з найвідоміших районів Брукліну. Ба більше, школа, в якій вони навчалися теж зустрічалася в кіно. Саме в цій школі відбувся конкурс талантів у фільмі «Кальмар і кит», який вийшов на екрани у 2005 році.

А дія фільму 1996 року під назвою «Клуб перших дружин», у якому знімалися такі зірки кіно, як Даяна Кітон та Сара Джессіка Паркер, відбувається, де б ви думали, у Бруклінському коледжі, або, як можна побачити у фільмі в Міддлбурзькому коледжі. А у фільмі «Малкольм Ікс» Дензел Вашингтон, як головний герой фільму, з’являється в одній зі сцен на Іст-19-й вулиці.

Нині, багато хто говорить проте, що така популярність бруклінських краєвидів у кіно, пов’язана з тим, що свого часу дуже «постаралася» місцева кінокомпанія The Vitagraph. Можливо, й так, але це не міняє суті — Бруклін, це зірка світового кіно.

Джерела:

Бруклінський кінофестиваль — чемпіон серед прем’єр

By
Borys Liakhu
-
0

Організатори Бруклінського кінофестивалю проводять міжнародні конкурсні кіноподії з 1998 року. За ці роки викристалізувалася місія заходу. Перше й найголовніше, навіщо потрібен Бруклінський кінофестиваль — щоб забезпечити публічний форум у боро для підвищення інтересу місцевої громадськості до кіно та виробництва фільмів. Захід також призваний заохочувати права мешканців Брукліну відчути силу незалежного кіно та сприяти мистецькій досконалості й творчій свободі митців без жодного осуду. Більш докладно про історію заходу та його супер місію читайте на brooklyn-trend.com.

Історія Бруклінського кінофестивалю

Ще лише кілька десятиліть тому міжнародні фільми було досить не просто віднайти в Нью-Йорку. Саме цей факт спонукав Марко Урсіно, виконавчого директора Бруклінського кінофестивалю, заснувати цей захід. Усе це трапилось у 1998 році. На початках новий кінофестиваль був відомий, як Вільямсбурзький Бруклінський кінофестиваль. Як з’ясувалося пізніше, цей захід виявився першим конкурсним міжнародним кінофестивалем у Нью-Йорку.

Від першого заходу минуло вже майже 30 років. Нині організатори можуть похвалитися його географічним охопленням, адже, до прикладу, у 2020 році заявки на участь надіслали кіномитці з 92 країн. Чи не є це предметом для гордості. Якщо вже заговорили про фестиваль, який відбувся у 2020 році, то слід зауважити, що саме тоді відбулося певне переосмислення, неабияку роль у якому зіграла пандемія, яка, хоч і завадила проведенню заходу, та між тим, стала його поворотним моментом.

Того року глядачі мали змогу безоплатно зареєструватися на вебсайті Бруклінського кінофестивалю. Ця реєстрація дозволяла всім охочим голосувати за улюблені фільми та брати участь у пресконференції, на якій можна було поставити питання режисерам, та отримати від них відповідь.

Якщо ж говорити про історію заходу, то все розпочиналося на локальному рівні. Фестиваль не мав вийти за межі Вільямсбургу. Так перший захід відбувся в WAH Center, тобто у Вільямсбурзькому художньому та історичному центрі. Для проведення другого, третього та четвертого фестивалів був обраний театр під назвою Commodore Theater на Бродвеї.

Що цікаво, як і багато інших аналогічних театрів у ті часи, цей був, що називається, мертвим. Ба більше, якийсь час це було місце для паркування. Потім він перетворився на житловий комплекс, чітко слідуючи тенденції всіх незалежних театрів, які загинули.

Основна мета та особливості заходу

Основною метою, як першого, так і всіх наступних заходів була ідея залучити іноземні фільми та започаткувати конкурентну боротьбу з місцевими фільмами та режисерами. У кінці минулого століття знайти іноземний фільм у такому місті, як Нью-Йорк, було вельми не просто, щоб не сказати майже не можливо. Цей дефіцит виявився саме тією нішею та головною причиною, завдяки яким Бруклінський кінофестиваль почав стрімко розвиватися.

Ще однією особливістю Бруклінського фестивалю є те, що його організатори ніколи не хотіли бути на когось схожими, а відтак ніколи, нікого не копіювали. Тут завжди йшли за покликом серця та робили фестиваль таким, яким, він має бути на думку тих, хто його організовував. Відтак зовсім не випадково, Бруклінський кінофестиваль зустрічає гостей та учасників уже майже тридцять років.

Організатори кінозаходу вважають себе вельми демократичною інституцією, тому хочуть, щоб робіт для конкурсної програми було подано якнайбільше. Відтак ціна за участь тут демократична, особливо це можна відчути, якщо подавати заявку на самому початку.

Ще однією позитивною візитною карткою фестивалю є той факт, що найкоротший фільм може виграти головний приз, мова про нагороду «Великий хамелеон». І ще одна дуже важлива особливість — фільми відбираються лише з поданих заявок. Адже, як відбувається на деяких інших фестивалях. Там отримують певну кількість заявок, а потім телефонують на інші фестивалі, щоб узяти там ті фільми, які досягли певного успіху та стали популярними.

На Бруклінському кінофестивалі такого ніхто не робить. Тут вважають, що це не справедливо стосовно конкурсантів. Цей фестиваль не з тих, хто об’єднує 150 суперкрутих фільмів. Тут хочуть, щоб у списку були представлені кінематографісти будь-якого напрямку в кіно, та будь-якого розміру бюджету. Відтак якщо навіть, у кінокартині є якісь прогалини чи слабкі місця, але при цьому, організатори Бруклінського кінофестивалю побачили у автора потенціал та талант, то такий фільм «пропустять» для участі та переглядів.

Процес оцінювання

Бруклінський фестиваль має ще одну суттєву різницю від інших, аналогічних заходів. Тут щороку задають тему. Тобто, можна сказати, що це тематичний фестиваль. Причому тему, зазвичай обирають філософську, щоб не було занадто вузько. До прикладу, тема 2020 року була — «Поворотний момент». Як видно, тема досить широка, відтак її можна застосувати до чого завгодно.

Як розповіли організатори, ідея полягає в тому, щоб знайти таких кінематографістів, які б впевнено відповідали реаліям завтрашнього дня. Таким майстрам кінофестиваль допомагає влаштувати їхню кар’єру та підтримує їх зусилля в пошуку можливості показати свій фільм. До того ж організатори отримали можливість запропонувати дистриб’юторам теж переглянути той, чи інший фільм.

Тому логічно — чим більше нових цікавих фільмів, тим більше переглядів від зацікавлених осіб. Адже відомо, що дистриб’ютор приходить на прем’єру, не для того, щоб дивитися фільм, який він уже бачив. Знову ж таки, згідно зі статистикою, у тому таки 2020 році на Бруклінському кінофестивалі відбулося 54 світові прем’єри зі 148 фільмів, які показали того року.

З усім тим, щоб залишатися вірними філософії фестивалю, фільму не обов’язково мати статус прем’єри. Якщо він до вподоби організаторам, то вони його беруть і показують. Відтак режисери мають знати, що, якщо в них є хороший фільм, то він вийде в прокат, незалежно від того, що вони збираються робити. І це логічно, адже, якщо фільм, перед його створенням мав на меті бути в прокаті, то він, рано чи пізно там буде.

Чи є правильний шлях, щоб досягти цієї мети, чи всі вони неправильні? Звичайно, є й один із них, це якраз Бруклінський кінофестиваль. Хоча, як то кажуть, у кіноіндустрії — ніхто нічого не знає. Але, якщо у вас є пропозиція — і якщо ваша інтуїція підказує, що вона хороша — просто беріть її. Не слухайте нікого, навіть експертів, просто беріть.

Фестиваль «Великого хамелеона»

Бруклінський кінофестиваль — це захід для незалежних кінематографістів. Організатори щорічно використовують більш як 50 років фестивального досвіду. І кілька слів про заявки та правила їхньої подачі. Загалом фестиваль приймає заявки за кількома категоріями:

  • повнометражний фільм;
  • повнометражний документальний фільм;
  • короткометражний фільм;
  • короткометражний документальний фільм;
  • експериментальний фільм та анімація.

Спеціалісти впевнені, що головна причина, чому кінематографісти подають сюди свої найцінніші кінокартини, полягає в тому, що вони знають або чули — фестиваль є справедливим. Справедливий через відбір та суддівство. Це конкурсний міжнародний фестиваль, де найменший фільм може здобути найвищу нагороду — «Великого Хамелеона».

Джерела:

Бруклінський ляльковий театр Puppetworks — справжній театр маріонеток

By
Borys Liakhu
-
0

З 1980 року класичний театр ляльок Puppetworks тішить і розважає своїх юних і не лише їх, глядачів у Park Slope. До уваги малечі та їхніх батьків оригінальні, цікаві, веселі та повчальні п’єси, які, природно, засновані на дитячій літературі. Також у цих виставах багато музики. Музичні твори є одним із пріоритетів цього лялькового театру. До того ж малеча полюбляє вистави на основі народних казок.

Ще однією особливістю Puppetworks є те, що в більшості з його вистав використовуються особливі дерев’яні ляльки-маріонетки. Їх до речі, майже всі, виготовляли вручну. Відтак кожна лялькова вистава додає доброго настрою глядачам. А ще проводиться лекція-демонстрація від лялькарів, коли діти потрапляють за лаштунки. Більш докладно читайте на brooklyn-trend.com.

Історія Ніколаса Копполи

Ляльковий театр Puppetworks був заснований Ніколасом Копполою, який до цього часу є його художнім керівником. Ніколас мріяв займатись чимось подібним із самого дитинства. Відомий випадок, про те, як він бувши учнем третього класу однієї з бруклінських шкіл уперше побачив Suzari Marionettes.

Побачене так вплинуло на хлопчика, що він організував усю свою сім’ю, щоб та допомогла створити йому його першу тканинну ляльку-маріонетку. До справи була залучена й мама-швачка, яка шила костюм, і дядько-кравець, який допомагав робити безпосередньо саму ляльку.

Цей досвід став хлопчині в пригоді, коли він в 1954 році, маючи 19 років, пройшов конкурс та прослуховування на посаду професійного лялькаря. З цього моменту він сам став частиною чарівної лялькової казки під назвою Suzari Marionettes і був прийнятий на роботу.

Слід зауважити, що Suzari Marionettes була знаною і досвідченою маріонетковою трупою. Вона працювала в Брукліні, починаючи з 1938 до 1962 року. Потрапити сюди в такому молодому віці було певним успіхом і везінням. Адже трупа була відома в боро, та й у місті Нью-Йорк загалом. Особливо подобались юним глядачам постановки класичних історій. Тут поза конкурсом був старий, добрий «Чарівник країни Оз».

Шлях до мрії

Потрапивши в трупу Ніколас Коппола не збирався задовольнятись другорядними ролями. Тому зовсім не випадково, що після 1962 року трупа змінила назву, перетворившись на Nicolo Marionettes. Природно, що саме Ніколас став її керівником. Молодому чоловікові тоді ледь виповнилось 27 років, саме в цьому віці Ніколас став художнім керівником театру.

З того часу компанія Nicolo Marionettes, дуже багато гастролювала, маючи у своєму репертуарі одночасно п’ять різних постановок. Гастролювали майже по всій території Сполучених Штатів Америки. Навесні 1976 року театр відкрив свій філіал у Смітсонівському інституті, що у Вашингтоні, округ Колумбія. Тоді в репертуарі Nicolo Marionettes було вже аж сім постановок. Відтак лялькарі продовжували гастролювати. Їхні гастрольні тури тривали, аж до 1978 року. Родзинкою тих виступів, яка дуже подобалась юним глядачам стала визнана постановка авторства Вольфганга Амадея Моцарта — «Чарівна флейта».

А вже восени того ж року для Nicolo Marionettes в Herald Square, побудували ляльковий театр. Слід відзначити, що на той час Ніколас Копполо продюсував 30 святкових вистав, три з яких були Великодніми, шість спеціальними випусками для турів. Апогеєм усіх цих багатогранних прем’єр у 2013 році стала лялькова вистава «Так, Вірджинія». В ній була спец лялька —  Вупі Голдберг. Але все це відбулося вже в новому театрі — Puppetworks.

Puppetworks — початок

Puppetworks був заснований у 1980 році. На це вплинула важка економічна ситуація тих років. Оскільки вона дедалі ускладнювалася й отримувати прибуток від гастролей лялькового театру ставало дедалі складніше, Ніколас вирішує заснувати некомерційну компанію. Так з’явилася Puppetworks Inc, яка згодом повністю замінила Nicolo Marionettes.

У якийсь момент, а саме, починаючи з 1997 до 2000 року театр Puppetworks представляв свої вистави в театрі Грінвіч-Віллидж від Товариства допомоги дітям. Зате нині, Puppetworks є постійним ляльковим театром в історичному районі Брукліну.

Вище ми зазначали, що музика має не аби яке значення в постановці лялькових спектаклів для Puppetworks. Тому, поява на виставах і концертах лялькарів музикантів справа звична. Разом із лялькарями виступав Little Orchestra Society, камерний ансамбль St Luke’s, Orchestra da Camera та Бруклінський філармонічний оркестр.

Цей творчий симбіоз відбувався в таких творах, як «Іграшкова скринька» авторства Дебюссі, «Дивертисменти» авторства Ібера, а також у високо оціненому виконанні маріонеткової опери Гайдна «Філімон і Бавкіда або мандри Юпітера по Землі». Також театр виступав із духовим квінтетом Sylvan. Була поставлена п’єса «Петя і вовк» Прокоф’єва та «Гензель і Гретель» Гумпердінка.

Серед подальших вистав — постановка «Неслухняної Марієтти» Герберта в театрі Paper Mill Playhouse, що в Нью-Джерсі, постановки «Іриси» Масканьї та «Айвенго» Саллівана також в Опері штату Нью-Джерсі. А також постановка опери Моцарта «Бастьєн і Бастьєнна» разом з Асоціацією старовинної музики штату Нью-Йорк.

Нині Puppetworks, розташований у сімейному районі Парку-Слоуп у Брукліні. Без жодного сумніву — це улюблений некомерційний театр, який радує, не лише юних, як, можливо, хтось вважає, глядачів з 1980 року. Загалом цей затишний ляльковий театр спеціалізується на тому, що старається втілювати в життя на своїй сцені класичні казки. Тут доносять глядачеві вічні цінності та народну мудрість через мистецтво лялькового театру.

Вистави театру Puppetworks популярні не лише серед дітей, вони подобаються і дорослим. Відтак не лише діти, але й дяді з тітоньками з ностальгією переглядають чарівні казки. Тим більш, виходячи з того, що показують їх глядачеві унікальним та захопливим способом. Завдяки виставам, які відбуваються тут щотижня, Puppetworks запрошує, ідеально провести час, як дітей різного віку, так і їхніх батьків. Тобто сюди не те що можна, сюди необхідно приходити всією сім’єю.

Якщо, звичайно, є бажання з користю провести час, побачивши чарівні лялькові вистави з ляльками-маріонетками ручної роботи та оригінальною музикою. Знову ж таки не слід забувати, ба більше, можна нагадати своїм дітлахам, що після вистави їх очікую близьке особисте знайомство з героями казки.

Місце дитячої насолоди

Театр Puppetworks одне з двох місць у Нью-Йорку, де діти можуть насолодитися справжнім ляльковим театром маріонеток. Інше таке місце це Шведський театр маріонеток у Центральному парку на Мангеттені. Puppetworks втілює ту чарівну казкову класику, яка так подобається юним глядачам, у життя за допомогою художніх ляльок та вікового мистецтва лялькового театру.

Уже не одне покоління бруклінців виросло, відвідуючи ляльковий театр у Парк-Слоуп, і кожен місцевий мешканець має із цього приводу свою особливу історію про те, як він відвідував театр. Хтось із захопленням пригадує чарівну виставу за творами Карло Коллоді «Піноккіо», хтось безсмертного «Чарівника з країни Оз», хтось ще якусь. Ті вистави тривали від 45 хвилин до години, і це був для когось вельми чудовий спосіб познайомити дітей із ляльковим театром.

А найкращим показником професійності бруклінських лялькарів, є випадок, який стався під час вистави у Квінсі. Згідно зі сценарієм злий знахар Пау-Пук-Ківіс, погрожував з’їсти білку. Після втечи білочки зі щелеп дракона настала мить повної тиші. Саме в цей момент один із юних глядачів, несамовито закричав, звертаючись до тваринки: «Стережися!»

Джерела:

The Film-Makers’ Cooperative — некомерційна організація, що опікується експериментальним кіно

By
Borys Liakhu
-
0

The Film-Makers’ Cooperative — перша некомерційна організація, керована митцями та присвячена поширенню експериментального кіно та медіамистецтва. Тобто організація заснована на членстві, без контракту та без ексклюзивності, що означає, що митці самі контролюють права та ціни на свої фільми. З моменту свого створення в 60-х роках членство в Cooperative та можливість розміщувати роботи для розповсюдження були відкритими на недискримінаційній основі для всіх. Більш докладно про місію та роботу організації читайте на brooklyn-trend.com.

Історія створення

Відтак 14 липня 1961 року в Брукліні була заснована нова кінематографічна організація, до якої увійшли 22 нью-йоркських митці. Серед них були такі відомі на той час, як Джонас Мекас, Ширлі Кларк, Кен та Фло Джейкобс, Енді Воргола та Джек Сміт. Погодьтесь компанія досить авторитетна. За своєю суттю ця кооперативна організація стала дистриб’юторським підрозділом. До його чести слід зауважити, що він продовжує бути ним донині.

А тоді, ґрунтуючись на непохитній для засновників організації впевненості, що офіційне кіно вичерпується, стаючи морально зіпсованим, естетично застарілим, тематично поверховим та темпераментно нудним, The Film-Makers’ Cooperative став ключовою кіноустановою. Це було актуально ще й тому, що саме в той період розквітало американське експериментальне, або, як його ще називали андеграундне кіно. Тому саме з 1960-х і 1970-х років розпочав і продовжує діяти кооператив, щоб забезпечити існування альтернативної, некомерційної кінокультури.

Протягом перших двох десятиліть свого існування організація була комерційним центром розподілу членських внесків. Зате в 1981 році, коли керівництво кооперативом узяла на себе Марджорі Келлер — відома режисерка-експериментаторка, письменниця, активістка та кінознавиця, організація розширила свою місію.

Саме за її керівництва кооператив узяв на себе освітню, мистецьку та літературну місію, а також діяльність, яка передбачала кінопокази, семінари, майстер-класи, публікації книг тощо. У ті часи в організації з’явилася можливість розповсюджувати відео та цифрові медіа, до цього показували лише аналогове кіно. Так науково-технічний процес посприяв просуванню The Film-Makers’ Cooperative.

Слід зауважити, що Марджорі Келлер була зовсім не тривіальною жінкою, яка входила до ради директорів Collective for Living Cinema та була редакторкою-засновницею журналу Motion Picture. Жінка цікавилась тогочасною політикою, причому робила це доволі ґрунтовно. До прикладу, Марджорі була заарештована за участь у протесті, який відбувся неподалік Білого дому. Протестувальники виступали проти регулювання цін президентом Ніксоном.

До того ж Марджорі Келлер була досить активною під час з’їзду Республіканської партії в 1972 році. Ну і вишенькою на торті кінодіяльності Келлер була її творчість. Як відомо, в 1960–1970 роки феміністичний рух був у самому розпалі, що не могло не позначитись на кінороботах режисерки. Марджорі відкрито відкидала загальноприйняті правила та закони, які, як відомо, аж ніяк не враховували так звану феміністичну теорію кіно. Але у результаті цього руху феміністична теорія кіно була застосована до більшості фільмів, знятих жінками в ту епоху. Саме за це, у першу, чергу була Марджорі Келлер.

Місія кооперативу

Проте, The Film-Makers’ Cooperative — це не лише Келлер. Організація мала Раду директорів. До її складу входили Ларрі Готтхайм, Вінсент Греньє, Дейв Гірі, Пол Артур та М.М. Серра. Відтак саме ці пані та джентльмени провели благодійний художній аукціон, який відбувся в галереї Three zero, на якому представили не багато не мало, а понад 102 роботи. Захід відбувся в 1991 році.

Ідея проведення таких аукціонів виявилась вдалою, тому перший благодійний аукціон став початком щорічних художніх аукціонів, на яких збирали гроші для фінансування проєктів зі збереження пам’яток та інших витрат. Бувши виконавчим директором кооперативу М.М. Серра отримала статус некомерційної організації для The Film-Makers’ Cooperative. Після чого організація здобула право архівувати та зберігати старі кіно- та відеофільми для майбутніх поколінь глядачів.

А вже у 2000-х роках члени правління розпочали роботу з розширення цифрової колекції The Film-Makers’ Cooperative. На той час кіноколекція організації складалася з понад 5000 фільмів від понад 1000 авторів та виробників. Про рівень робіт у цій колекції красномовно говорить список авторів — Мая Дерен, Марі Менкен, Йонас Мекас, Майкл Сноу, Керолі Шніманн, Пеггі Авеш, Стен Брекедж, а також Кен і Фло Джейкобс.

3 1 січня 2023 року в The Film-Makers’ Cooperative повідомили, що М.М. Серра залишає посаду виконавчої директорки, на якій вона пропрацювала понад тридцяти років. Протягом цього терміну саме вона ввела організацію в цифрову епоху, вдихаючи в неї життя, невпинно працюючи над тим, щоб зберегти кінематографічну спадщину, яку створювали багато років тому.

Боротьба із цензурою

До того ж Серра успішно здійснила з The Film-Makers’ Cooperative чотири переїзди організації та незліченну кількість змін протягом багатьох десятиліть. Відтак 26 травня 2023 року в The Film-Makers’ Cooperative оголосили про зміну виконавчої директорки організації. Натомість новим керівником став доктор Том Дей.

Том викладав та досліджував історію мистецтва та кінознавства в Единбурзькому університеті та Інституті мистецтв Лондонського університету. До того ж чоловік керував Центром американського мистецтва — провідним науковим центром у кіногалузі. Том Дей планував лекції, симпозіуми, семінари, покази та інші заходи для тих, хто займався кіно.

Нині основною принадою The Film-Makers’ Cooperative є його не ексклюзивний принцип боротьби із цензурою, який робить організацію відкритою для всіх, хто бажає стати її членом. Ба більше, саме The Film-Makers’ Cooperative надихнув усіх, кому не байдуже, як розвиватиметься кінематограф, на створення аналогічних організацій, як у Сполучених Штатах Америки, так і в інших країнах світу, наприклад, в Англії, Канаді, Данії тощо.

Колекція кіноробіт

У підсумку, нині відомо, про наявність у The Film-Makers’ Cooperative величезної колекції робіт, які свого часу створювали митці, що мали різний досвід. Серед цих робіт є картини з історії кіно- та медіамистецтва, написані квір-, жіночими та чорношкірими митцями. У кооперативі горді з того, що саме вони надавали підтримку авторам цих робіт значно раніше, ніж мейнстримні мистецькі організації та кіноінституції. Відтак нині колекція The Film-Makers’ Cooperative є однією з найбільших сховищ кіно- та медіамистецтва у світі. Відомо про наявність замалим не 6000 робіт.

Також кооператив кінематографістів береться підтримувати, розповсюджувати, зберігати та експонувати твори мистецтва, які нині є в його колекції, так званого рухомого зображення. Ба більше, нині, як і раніше, будь-хто може подати свою роботу в The Film-Makers’ Cooperative на розповсюдження. До того ж усі члени організації зберігають повне, не ексклюзивне право власності на свої роботи. Наявна колекція є однією з найбільших, і це не дивно, адже до лав організації входять більш як 2 тис. кінохудожників та митців. Крім того, у The Film-Makers’ Cooperative є одне з найбільших сховищ кіно- та медіамистецтва у світі.

Джерела:

Brooklyn Paramount — найяскравіший серед конкурентів та незабутня легенда

By
Borys Liakhu
-
0

24 листопада 1928 року компанія Brooklyn Paramount представила дещо раніше не бачене не лише в Брукліні чи Нью-Йорку, ба більше, навіть у Сполучених Штатах та всьому світі. Це було абсолютно нове слово у світі розваг. Саме так — слово. Мова про перший у світі кінотеатр, побудований для перегляду звукового кіно. Більш докладно про це читайте на brooklyn-trend.com.

Кінотеатр для фільмів зі звуком

Відкриття кардинально нового закладу спричинило появу натовпу охочих побачити все на власні очі, та почути власними вухами, який простягся вздовж усього кварталу, залишаючи поза своєю увагою все, що приносило радість до цього, заради барокового палацу, де обіцяли приголомшливі видовища та новаторські виступи.

Заявлений, як перший кінотеатр Америки, «побудований для звуку», Brooklyn Paramount не міг вдарити лицем у багнюку відтак підготував сцену для легендарної саги. Як прем’єра відбувся показ давно втраченого кінематографічного шедевра часів джазової епохи. Мова про «Манхеттенський коктейль», фільм, який, як відомо, зняла єдина режисерка Голлівуду того часу — Дороті Арцнер, за участі Ненсі Керролл.

Насправді це був німий фільм, який розбавили звуковими ефектами. До того ж як було заведено в ті часи у виставі на сцені виступали ансамбль Пола Еша, Марія Гамбареллі та Едді Кантор у «Тому певному почутті», десятиактній сценічній виставі за участю скрипаля Девіда Рубіноффа.

Усе це дійство режисерував Джон Мюррей Андерсон. До того ж не обійшлося без органу, подвійні пульти Wurlitzer 4 Manual 26 Ranks відкрили органісти Генрі Мертаг та Джордж А. Джонсон.

Саме так був відкритий Brooklyn Paramount — чудовий кінопалац, який мав 4201 місце. З цікавинок слід зазначити, що він відкрився лише через три місяці після відкриття величезного театру Fox Theatre на 4088 місць, який був розташований майже прямо навпроти Flatbush Avenue Extension.

Страшна конкуренція

Озираючись назад, можна сказати, що не дивлячись на певний початковий глядацький ажіотаж, Brooklyn Paramount ніколи не був фінансово успішним театром. Так склалося, можливо, через те, що йому доводилося конкурувати з іншими сусідніми театрами, яких тут було чимало.

До прикладу — Metropolitan Theatre, який був розрахований на більш як 3,5 тис. місць, Albee Theatre — понад 3,2 тис. місць, названий вище Fox Theatre з більш ніж 4 тис. глядацьких місць, та Strand Theatre на майже 3 тис. місць. Усі ці театри були розташовані всього лише в кількох хвилинах пішого ходу до Brooklyn Paramount.

Виникали, навіть такі думки, що, можливо, Brooklyn Paramount був тут зайвим? До прикладу, до квітня 1933 року він був закритий на 4 місяці, а потім із травня 1934 року знову був зачинений до осені того ж року. Але після чергового відкриття восени тут почали показувати лише фільми.

Кілька слів про екстер’єр Brooklyn Paramount, куди, попри все, мріяла потрапити певна частина бруклінської аудиторії. Основна частина глядацької зали була прихована від очей на Flatbush Avenue Extension досить брутальною багатоповерховою офісною будівлею, яка надає приміщенню кінотеатру вигляду 1950-х років, але аж ніяк не архітектурного стилю, який був притаманний будівлі кінця 1920-х років.

Спочатку на даху будівлі була встановлена величезна вивіска кінотеатру, так само як над невеликим кутовим входом, який «ховався» під шатром, причому з обох боків — дві величезні вертикальні вивіски.

Найяскравіший серед інших

Не дивлячись на неабияку конкуренцію, бруклінський кінотеатр Paramount вважається одним із найяскравіших серед усіх театрів, спроєктованих архітектурною фірмою Rapp & Rapp із Чикаго за керівництва Едвіна К.А. Буллока. Його компанія працювала з нью-йоркського офісу фірми.

Великий вестибюль, був, хоча і грандіозним та просторим, та залишався досить простим порівняно з оформленням самої зали. Тут на бічних стінах були розташовані великі еркери та альтанки, прикрашені колонами та урнами з простою стіною позаду.

Спочатку крізь ці еркери тут демонструвалося проєктоване зображення. Таким чином у глядачів з’являлося ілюзія, що вони дивляться крізь арки на парадні сади французьких королівських палаців XVIII століття, саме так, як це робили королі. Стеля являла собою розписаний купол блакитного кольору, що символізував небо, під яким була підвішена перфорована шпалера.

Стосовно глядацької зали, то вона була оформлена в стилі французького бароко. У ній було передбачено 2018 місць, на мезоніні 434 та на балконі 1749. На сцені Brooklyn Paramount виступала велика кількість найяскравіших зірок того часу. Серед них, зокрема, Бадді Роджерс, Едді Кантор, Джордж Джессел, Мей Вест та Руді Валлі.

Уже через кілька років після свого відкриття, в 1931, Дюк Еллінгтон та його оркестр представили біг-бендовий джаз у Брукліні. Саме цей колектив проклав шлях для багатогранної хвилі революційних музичних жанрів, який включає R&B, ду-воп та соул.

У 1950-х роках у Brooklyn Paramount безстрашно демонстрували чорношкірих рок-н-рольних музикантів, які не зважали на бар’єри, виступаючи для десегрегованої аудиторії. Тобто, це була одна з нечисленних у ті часи платформ для тих, хто прагнув рівності.

У ті роки бізнес дещо пожвавився, але, разом із тим, почався спад через зростання впливу телебачення. Телебачення стало популярним у США у 1950-х роках і, можна сказати, що цьому посприяли, якраз ті самі рок-н-рольні шоу, які ставив Алан Фрід, де Фетс Доміно, Літтл Річард та Джеррі Лі Льюїс. Вони змушували публіку танцювати в проходах кінотеатру.

Останній прямий виступ відбувся тут в 1961 році. Програма мала назву «Великодній парад зірок» Клея Коула за участю Джекі Вілсона та всього зіркового складу. Справедливості заради виставу прийшло подивитись лише 300 глядачів. Що стосується останнього фільму, то ним стала картина Hatari! за участю Джона Вейна, її показ відбувся 28 серпня 1962 року.

Занепад. Продаж. Відродження

Так сталося, що в 1950 році Лонг-Айлендський університет зумів придбати будівлю Brooklyn Paramount. А який університет без власного кампусу, тому офісний блок будівлі був перетворений на  Бруклінський кампус. А після того, як у 1962 році кінотеатр остаточно закрився, нові власники зайнялися театральною частиною будівлі. Спершу були зняті дві гігантські вивіски та знак на даху. Шатро над кутовим входом демонтували, а сам вхід у вестибюль на розі закрили, після чого на його місці зробили новий.

Торкнулися зміни й головного вестибюлю, який став слугувати студентською їдальнею, а просторі холи почали використовувати як конференц-зали та офіси. Дісталося й глядацькій залі.

Попервах тут вирівняли похилу підлогу. Це було зроблено для того, щоб облаштувати майданчик для гри в баскетбол. Мезонін взагалі демонтували. Натомість задню частину вельми масштабного балкона перетворили на офісні приміщення. Відтак будівля знову відкрилася в тому таки 1962 році як Атлетичний центр Гарольда та Марії Шварц. Пізніше її перейменували на Меткалф-хол.

Нині, ж після майже 100 років із моменту будівництва, цей палац розваг знову відроджується, як дім для багатожанрових сенсорних видовищ та найсучаснішого звуку. Цього довго чекали, й ось, нарешті, у 2024 році Brooklyn Paramount знову відкритий за своїм початковим призначенням. Це стало можливим після мільйонів доларів інвестицій та років реконструкції, яку проводила компанія Live Nation.

Одним із головним своїх завдань, після відродження Brooklyn Paramount бачить у вихованні нового покоління акторів. А ще він прагне залишитись незабутньою легендою Брукліну.

Джерела:

Історія бруклінських закладів, які стали героями культових фільмів

By
Borys Liakhu
-
0

Достеменно відомо, що кіноісторія Брукліну розпочалася зі студії Vitagraph, яку ще називають Американською компанією Vitagraph. Вона була започаткована й почала свою роботу в Мідвуді. Дата заснування кіностудії 1897 рік, а її засновниками стали Дж. Стюарт Блектон разом із режисером Альбертом Е. Смітом. Природно, що місцева кіностудія знімала свої картини в Брукліні, на його вулицях і різних інших локаціях. Були серед них, як виявляється, і найулюбленіші, але більш докладно про все це читайте на brooklyn-trend.com.

З чого все починалося

Але повернемось до першопрохідця бруклінської кіноіндустрії. Після заснування студія Vitagraph досить активно взялась до роботи. Подейкують, що тут виробляли ледь не сотні німих фільмів, а іноді цей показник доходив до восьми картин на тиждень. Ці німі фільми були різних жанрів, зокрема, використовували шекспірівські сюжети, знімали кіно про війну, а також улюблену добру комедію.

А вже невдовзі після заснування студія Vitagraph взялася за виготовлення фільмів зі стоп-моушн, тобто з технікою анімації, яка використовується для створення ілюзії, нібито об’єкт рухається сам по собі, тобто мова про мультиплікацію. Першим фільмом кінокомпанії та і всього світу, у якому було використано цю техніку, став фільм «Цирк Хитуна-Бовтуна». За сюжетом картини іграшковий карнавал ожив своїм мерехтливим життям.

Серед інших фільмів, створених студією Vitagraph за допомогою стоп-моушн була картина «Зачарований малюнок». У ній за сюжетом чоловік з олівцем вдихає життя в мультяшне лице, створюючи гумористичні фази смішних облич. Усе відбувається на крейдяній дошці. Подейкують, що саме ці фільми надихнули на створення «Мікі Мауса», «Багза Банні» та десятків інших класичних мультиплікаційних персонажів.

Нині студія Vitagraph більше не займається створенням фільмів, її будівлі були знесені у 2015 році. Якийсь час її орендувала ортодоксальна єврейська денна школа для дівчаток «Шуламіт». Знаменита димова труба Vitagraph залишилась височити в Мідвуді, хоча наразі їй загрожувало знесення.

Знакові фільми та їхні «персонажі»

Звичайно, що наявність власної кінокомпанії не могла не сприяти тому, що багато картин знімалися саме в боро. Ба більше, за всю кіноісторію Брукліну кілька локацій стали не просто знаменитими, але і знаковими. Сталося це тому, що вони знімалися в певних фільмах. Таких локацій досить багато, їх географія варіюється від Коні-Айленду до Бей-Рідж. Кожна з них використовувалася по-різному, оскільки режисери воліли «експлуатувати» унікальність цих районів.

Як красномовний приклад такої практики можна привести фільм «Воїни». Це культовий класичний фільм, що вийшов у 1979 році. У «Воїнах» район Коні-Айленду завдяки різноманітним розвагам, використовувався як основна база діяльності банди «Воїнів». Уся ця атмосфера була перенесена на екран.

Протягом фільму банда тероризувала райони навколо Коні-Айленду, такі, як термінал Стілвелл, Астроленд та пляж. Одна з найвідоміших сцен фільму теж відбулась на Коні-Айленді під набережною. Саме тут один із головних героїв прокричав свою сумнозвісну репліку: «Воїни, виходьте битися».

Цей фільм Волтера Гілла став культовим, завоювавши сотні фанатів і прихильників. Не випадково десятиліття потому актори фільму повернулися сюди, на Коні-Айленд, щоб знову зануритися в ті події. Натомість тут їх чекали сотні фанатів, які й організували цю акцію на честь фільму.

Ще одним знаковим фільмом, який використав місцевість Брукліну на повну стала кінокартина «Лихоманка суботнього вечора». Ця кінокартина вийшла на екрани в 1977 році. Події в фільмі відбуваються на Бей-Рідж, причому протягом більшої частини картини. Також відомо, що однією з найвідоміших локацій боро, використаних у фільмі, стала піцерія Lenny’s Pizza. Нині, на жаль, відома й популярна піцерія закрита.

Відтак заклад був показаний на початку фільму, де головний герой Тоні Манеро заходить до зали, щоб купити два шматки піци й з’їсти їх, наче сендвіч. Після свого дебюту у фільмі піцерія Lenny’s Pizza набула шаленої популярності, і багато років була чимось на зразок туристичної атракції.

Усе це, зрозуміло, стало можливим завдяки тому, що її зняли в цьому фільмі. Але це не єдине місце, що «засвітилося» в «Лихоманці суботнього вечора». Компанію Lenny’s Pizza склав клуб Odysseus. Він розташований на 64-й вулиці. Цей клуб став тим місцем, де Тоні панує, як беззаперечний чемпіон танцмайданчика зі своїми чарівними рухами.

Наслідки «популярності»

Загалом, із часу виходу «Воїнів» наприкінці 1970-х років парк розваг, у якому знімали багато епізодів фільму, з роками зазнав відчутних змін. Це видно, на прикладі AstroLand. Його, згідно з офіційним вебсайтом LunaPark, спочатку закрили, а потім у вересні 2008 року знесли, залишивши лише атракціони The Cyclone, Deno’s Wonder Wheel та Parachute Jump. Влітку 2010 року LunaPark замінив його новими атракціонами, такими, як американські гірки Thunderbolt.

Після відкриття LunaPark в тому ж районі з’явилося кілька нових мережевих підприємств, таких як Applebee’s, Checkers, Peggy O’Neil’s і Wahlburgers. Крім того, у 2001 році відкрився бейсбольний стадіон нижчої ліги під назвою MCUPark, усього за кілька кварталів від LunaPark. Що ж стосується іншого фільму — «Лихоманки суботнього вечора», то зміни, які відбулися, в основному стосувалися джентрифікації.

На момент виходу фільму на екрани більшість населення Бей-Рідж складали італійці та скандинави. Однак через десятиліття район став більш етнічно різноманітним, оскільки в ньому почали з’являтися араби, латиноамериканці та вихідці зі Східної Європи.

Тим часом клуб Odysseus перетворився на велику комерційну будівлю. Тут розтушовувався китайський ресторан. Але перед тим, як перетворитися на заклад харчування з китайською кухнею і меню, будівля, починаючи з 1987 року «працювала» гей-клубом під назвою Spectrum. Пізніше вона остаточно зачинилася.

Змінилися і лідери кіноіндустрії. Нині її в Брукліні очолює, розташована на території Бруклінської військово-морської корабельні, кіностудія Steiner Studios. Вона являється однією з найвідоміших кінокомпаній не лише в боро, Нью-Йорку чи Сполучених Штатах Америки, але й у світі. Кінокомпанія відкрилася в листопаді 2004 року і є першою виробничою та допоміжною кіностудією голлівудського типу в Нью-Йорку.

Згідно з офіційним вебсайтом, Steiner Studios була створена на базі однієї з найкращих виробничих фабрик, найкращими спеціалістами в цім терені. Компанія випустила безліч фільмів, рекламних роликів, телевізійних шоу та фотосесій. Серед найвідоміших проєктів — «Людина-павук 3», «Люди в чорному 3», «30 Rock», «Секс у великому місті 2» і «Черепашки-ніндзя».

Продовження традицій

Для підтримки кінематографічної історії та традицій Брукліну Бруклінський коледж заснував кіношколу на базі Steiner Studios. Ця школа стала першою у своєму роді, яка розташована не деінде, а на чинному знімальному майданчику. А це означає, що студенти отримують безпосередній досвід у шоубізнесі та мають можливість доторкнутися до кіно- і телеіндустрії Нью-Йорка ще під час навчання.

Також важливим моментом у роботі школи є той факт, що тут викладають «зоряні» викладачі. До прикладу, серед них режисер «Вулиці 21 джамп» Джонатан Вокс, актор Ітан Хоук, режисер Стівен Содерберг, режисер Даррен Аронофскі та актор та режисер Фішер Стівенс.

Джерела:

123...5Page 1 of 5

EDITOR PICKS

POPULAR POSTS

POPULAR CATEGORY

©
...